Розділи

загрузка...
Розділ 6. СУЧАСНА ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНА ПОЛІТИКА: РОЛЬ ДВО- ТА БАГАТОСТОРОННІХ ДОГОВОРІВ І УГОД, А ТАКОЖ ГАТТ/СОТ; 6.1. ДВОСТОРОННІ ТОРГОВІ ДОГОВОРИ І УГОДИ ЯК ТОРГОВО-ПОЛІТИЧНІ УМОВИ Й ЗАСОБИ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ; Зовнішньоекономічна політика - Храмов В.О.

Розділ 6. СУЧАСНА ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНА ПОЛІТИКА: РОЛЬ ДВО- ТА БАГАТОСТОРОННІХ ДОГОВОРІВ І УГОД, А ТАКОЖ ГАТТ/СОТ

Торгові договори та угоди стоять окремо серед засобів ЗЕП, бо використовуються не для конкретного здійснення, а для створення правової бази зовнішньоекономічних зв'язків між державами. Історично першими були двосторонні договори, на яких почали будуватися відносини між державами.

В умовах дії тенденції інтернаціоналізації міжнародних економічних зв'язків, а також проблем, що їх розв'язують держави в цій сфері, об'єктивно необхідним став перехід до багатосторонніх договорів. Це, у свою чергу, дало змогу зміцнити інтернаціоналізацію й реалізувати уніфікований підхід держав до розв'язання актуальних і важливих завдань. Так виникли багатосторонні договори, що забезпечують регулювання системи зовнішньоторговельної політики й міжнародної торгівлі. Всеохоплюючою і найбільш значущою для народів і держав світу є Генеральна угода з тарифів торгівлі (ГАТТ), яка перетворена на підставі рішень "двостороннього раунду" переговорів на Всесвітню торгову організацію (ВТО або прийнято — СОТ).

6.1. ДВОСТОРОННІ ТОРГОВІ ДОГОВОРИ І УГОДИ ЯК ТОРГОВО-ПОЛІТИЧНІ УМОВИ Й ЗАСОБИ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ

За формою торговий договір — це письмовий акт, який укладають дві суверенні держави і який регулює господарські відносини фізичних і юридичних осіб, а також урядових органів договірних сторін.

Об'єктами торгових договорів можуть бути найрізноманітніші господарські питання: економічні права громадян і підприємств (право поселення, придбання майна, здійснення торгової й промислової діяльності тощо), обкладення внутрішніми податками і зборами, судноплавство, залізничні, шосейні та авіаційні перевезення, митний режим ввезення й вивезення товарів, кількісні обмеження імпорту та експорту тощо. Однак основним питанням торгових договорів є встановлення торгово-політичних умов, так званих режимів, для ввезення товарів однієї з договірних сторін на територію іншої. У свою чергу, вони виконують роль засобів ЗЕП.

Торгові договори загального типу укладаються на тривалий термін, зазвичай на 3-5 років, за умови автоматичного подовження терміну дії, якщо одна із сторін не заявить про небажання подовжувати договір чи денонсує його.

Основою договорів (угод) загального типу є взаємне надання торгово-політичних режимів: найбільшого сприяння (РНС) і національного.

Режим найбільшого сприяння може мати позитивне й негативне формулювання. Позитивне зводиться до такого: усі пільги, переваги та вилучення, що їх надано або буде надано в майбутньому однією із сторін, які домовляються (далі — договірних сторін), будь-якій третій стороні, мають бути негайно й беззастережно поширені на іншу договірну сторону.

У разі негативного формулювання принципу передбачається, що товари однієї з договірних сторін при ввезенні їх на територію іншої договірної сторони не підлягають митним зборам, податкам та іншим вищим зборам, а правилам і формальностям більш обтяжливим, аніж ті, яким піддано або може бути піддано товари, що походять з будь-якої третьої країни.

У торгово-політичній практиці трапляються обидва формулювання, однак найпоширенішим є перше, позитивне. Воно закріплене у ст. 1 ГАТТ.

Наведені формулювання належать до так званого безумовного РНС. У торгово-політичній практиці, однак, мають справу з так званим умовним режимом найбільшого сприяння, відповідно до якого пільги і поступки поширюються на іншу договірну сторону лише в разі надання зустрічних поступок. Зазначимо, що внаслідок розширення сфери діяльності ГАТТ і прийняття на його "Токійському раунді" цілої низки угод, так званих кодексів, сфера застосування безумовного РНС звузилась і з порушених у згаданих кодексах питань він на практиці перетворився на умовний.

Режим найбільшого сприяння може бути поширений на сферу торгівлі, промисловості, мореплавства, правового становища фізичних і юридичних осіб, ввезення і вивезення товарів, митних зборів. Він може охоплювати всі положення договору або їх частину.

З РНС можливі винятки, тобто на окремі аспекти відносин між державами в економічній сфері може не поширюватися. Це можуть бути різні питання, суть і зміст яких визначаються в кожному конкретному договорі. Як правило, вони містять такі питання:

• право каботажного плавання;

• заохочення прикордонної торгівлі;

• пільги, що випливають з митного союзу;

• митні пільги для країн, з якими та чи інша держава має особливі відносини (колишні метрополії й колонії);

• особливі переваги й пільги, що надаються однією із сторін третій країні і випливають з традиційної торгівлі.

Отже, у торгових договорах і угодах може бути багато вилучень або винятків. Однак найпоширенішими є вилучення, закріплені в тексті ГАТТ. Вони, безперечно, обмежують застосування РНС.

Поряд з РНС у договорах широко застосовують національний режим, згідно з яким права і переваги, що надані місцевим громадянам (комерсантам), підприємствам, корпораціям, а також власним товарам, поширюються і на іноземних громадян, торговельні, промислові та інші підприємства і корпорації. На практиці це означає, що іноземці користуються в торговельно-промисловій діяльності тими самими правами, що й громадяни і підприємства тієї чи іншої країни.

Отже, відповідно до принципу національного режиму іноземним громадянам і підприємствам на території тієї чи іншої країни надаються ширші права й можливості, ніж за РНС. Він зазвичай поширюється на такі сфери економічної діяльності:

• економічні права підданих і підприємств (права поселення, придбання майна, здійснення торговельно-промислових операцій, судового захисту);

• обкладення внутрішніми податками і зборами;

• судноплавство й користування портами, залізничні, повітряні, автомобільні перевезення і транзит.

Отже, сфери поширення РНС і національного режиму значною мірою збігаються. Тому конкретні питання, на які поширюється той чи інший режим, визначаються під час переговорів, а потім їх закріплюють у тексті конкретного договору. Єдине із зазначених питань, на яке безперечно поширюється РНС — це питання обкладення митними зборами. Хоча торгові договори різняться, найчастіше вони містять такі положення:

• вступну частину, що визначає договірні сторони й території, на які поширюється дія договору;

• визначення економічних прав підданих і підприємств договірних сторін;

• придбання й використання прав на особливі види власності (патентів, торгових марок, товарних знаків, авторського права тощо);

• визначення митного режиму ввезення й вивезення товарів, включаючи обкладення імпортного товару додатковими податками й зборами, виконання митної формальності. У цьому розділі звичайно передбачається надання нових пільгових або існуючих мінімальних ставок; іншими словами, обумовлюється взаємне надання РНС;

• заходи проти використання третіми країнами (на шкоду договірним сторонам) пільг, що випливають із взаємного надання РНС (так зване застереження про "третю сторону");

• обкладання внутрішніми податками і зборами (як правило, обумовлюється надання національного режиму);

• регулювання кількісних обмежень;

• питання судноплавства і користування портами;

• питання залізничних, автомобільних і повітряних перевезень, а також транзиту;

• заключну частину, яка містить умови набуття чинності договору, визначення терміну його дії, порядок денонсації і пролонгації.

Зауважимо, що торгові договори на відміну від угод повинні пройти процедуру ратифікації.