Розділи

загрузка...
2.4. ФУНКЦІОНУВАННЯ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ В СИСТЕМІ МІЖДЕРЖАВНИХ ВІДНОСИН; 2.4.1. Основний закон функціонування ЗЕП у системі міждержавних відносин; Зовнішньоекономічна політика - Храмов В.О.

2.4. ФУНКЦІОНУВАННЯ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ В СИСТЕМІ МІЖДЕРЖАВНИХ ВІДНОСИН

2.4.1. Основний закон функціонування ЗЕП у системі міждержавних відносин

Для механізму функціонування ЗЕП у системі міждержавних відносин властивий комплекс певних закономірностей, що характеризує життєдіяльність системи загалом (у різних її внутрішніх і зовнішніх проявах), іманентний структурі системи і не залежить від волі й бажання держав, які входять у систему.

Основний закон функціонування ЗЕП у системі міждержавних відносин — це закон підтримання динамічної рівноваги. Наявність певної політичної рівноваги між державами є основою нормального функціонування системи відносин між державами загалом. Коли йдеться про системність відносин між державами, треба наголосити, що вони одна щодо одної перебувають у системі певної політичної рівноваги, що поширюється і на функціонування ЗЕП.

Система міждержавних відносин перебуває в динамічній рівновазі, оскільки рівновага між державами постійно порушується, а відновлення відбувається вже на новій основі, при іншому співвідношенні сил, затим рівновага знову порушується й відновлюється. Так триває нескінченно. У системі міждержавних відносин діють різні протидіючі сили. Лише у виняткових випадках вони врівноважуються. Варто змінитися одній з них (а це відбувається постійно), як одразу ж виявляються "внутрішні суперечності", порушується рівновага. Закон динамічної рівноваги виражає, таким чином, суперечливий процес — не стан спокою, а боротьбу протилежностей, діалектичний процес руху.

Підтримування в системі міждержавних відносин стану динамічної рівноваги сприяє збереженню системи як цілісності, збереженню її найважливіших властивостей і характеристик у процесі функціонування й розвитку. Динамічна рівновага системи міждержавних відносин грунтується на збалансованості двох протилежних моментів: мінливості її окремих елементів (держав) і відносної стабільності зв'язків між ними (структури системи).

Відносна стабільність стану динамічної рівноваги системи міждержавних відносин гарантується тим, що зміни, які відбуваються у ній, рано чи пізно компенсуються іншими змінами — у цьому й полягає динамічність, відносність рівноважного стану системи. Процеси об'єднання й роз'єднання (інтеграції та дезінтеграції), руйнування й створення, протиборства й співпраці зіштовхуються один з одним, доповнюють один одного, змінюють і породжують протилежні явища, але так, що система зберігає стан відносної рівноваги, хоча й перебуває водночас у процесі постійних змін.

Процес формування та здійснення ЗЕП держав і стан динамічної рівноваги системи тісно взаємодіють. Поки дії держав відповідають вимогам законів структури і функціонування й поки, навпаки, система ефективно реагує на дії з боку держав, так чи інакше порушуючи рівновагу, що склалася, доти система перебуває у стані динамічної рівноваги. Якщо дії держав порушують рівновагу, що склалася в системі, до такої міри, що цю рівновагу неможливо відновити, система міждержавних відносин здатна трансформуватися в новий стан з новою варіантною структурою й новим станом рівноваги.

Принцип динамічної рівноваги має характер закону для всіх складних структурованих систем і систем, що розвиваються, зокрема й для системи міждержавних відносин. Він виражає стабільність системи, що складається з певної кількості автономних одиниць. Хоч би коли, хоч би як порушувалася ця рівновага, система прагне відновити її або на попередньому рівні (у разі застійних систем), або на новому.

Система міждержавних відносин з огляду на відсутність загального для системи регулюючого центру належить до класу систем зі стихійним регуляційним механізмом. Рівновага досягається в цьому разі зіткненням протилежних процесів, різноспрямованих інтересів і цілей держав, створенням різних союзів, що протистоять один одному, блоків, коаліцій держав, інтеграційних і дезінтеграційних процесів. У системі постійно стикаються різні політичні, економічні, воєнно-стратегічні та інші інтереси держав. Проте результати цих зіткнень виявляються в основному законі функціонування ЗЕП як складової системи — законі підтримання динамічної рівноваги, який реально є законом-тенденцією. До стану рівноваги система просувається через нескінченний ланцюг неврівноважених станів, так і не досягаючи ніколи абсолютного рівноважного стану.

На практиці цей закон реалізується не внаслідок свідомого прагнення сучасних держав встановити в системі стан, що відповідає вимогам цього закону. Навпаки, багато держав, насамперед США, часто прагнуть домогтися якихось односторонніх переваг, що часто призводить до порушення рівноваги, яка склалася в системі. Спроби окремої держави або групи держав порушити рівновагу, що склалася, шляхом здобуття односторонніх переваг у якійсь сфері (наприклад, зовнішньоекономічній), викликають відповідну реакцію з боку інших держав, які прагнуть компенсувати переваги другої сторони. Це набирає особливо серйозного характеру, коли йдеться про держави чи групу держав, що мають значний соціально-економічний потенціал.

Будь-яка боротьба навколо рівноваги системи міждержавних відносин історично обмежена конкретними умовами регіонального й світового розвитку певного періоду в еволюції системи, що має власну конкретно-історичну (варіантну) структуру з притаманними їй характером, співвідношенням і рівновагою сил, оскільки всі ці явища історичні, а отже, скороминущі. Зрештою, дія цих явищ зумовлюється загальними закономірностями світового соціально-економічного розвитку, що визначають зміст процесів, які відбуваються в системі міждержавних відносин. Проте в межах певного історичного періоду, історично визначеної структури такої системи власне структурні закономірності, зокрема конкретно-історична розстановка й співвідношення сил на структурних рівнях, тобто стан рівноваги на рівні центросилових відносин, у вузлах суперечностей, безперечно, також відіграють значну роль у функціонуванні та розвитку системи, у впливі на зовнішньополітичний і зовнішньоекономічний процеси.

У кожній конкретно-історичній ситуації системи міждержавних відносин закон динамічної рівноваги виражається у специфічних, властивих лише цій ситуації формах. Це пов'язано з особливостями кожної варіантної структури, з конкретним співвідношенням сил у системі. Прикладом може бути така специфічна форма рівноваги, як "система балансу сил", властива міждержавним відносинам.

Для багатьох розробок концепції "балансу сил" характерна плутанина різних за значенням, але близьких за звучанням понять: рівноваги як об'єктивного стану системи, закону динамічної рівноваги системи як основного закону життєдіяльності системи, зовнішньоекономічної політики "рівноваги", або зовнішньоекономічної політики "балансу сил", і, врешті, різних теоретичних концепцій "балансу сил".

Таке змішування призводить, як правило, до теоретичної плутанини й нерозуміння деяких реальностей міждержавних відносин. Показова в цьому сенсі праця Р. Стерлінга "Макрополітика", де автор намагається, зокрема, критично розглянути концепцію "балансу сил". Американський дослідник критикує цю концепцію швидше з позицій "морально-етичних", аніж "наукових". "Баланс сил", на його думку, це взагалі щось погане, набагато краще домагатися гармонії інтересів усіх держав у вирішенні спільних для них питань. Р. Стерлінг не погоджується з тими теоретиками й практиками, які надають доктрині "балансу сил" значення "універсального закону політики", що діє незалежно від часу, обставин і волі людей. На його думку, концепція "балансу сил" застаріла, оскільки вона вступає у суперечність з потребами сучасності й із завданням зміцнення єдності держав.

Звичайно, не всі вчені поділяють такий погляд. Багато з них намагаються знайти "наукове пояснення" такого феномена міжнародних відносин. Американський учений К. Уолтц, критикуючи позицію, якої дотримується Р. Стерлінг, вважає, що опоненти доктрини "балансу сил" помилково ототожнюють об'єктивний факт існування в системі стану "балансу сил" з конкретною формою його прояву і з політичними засобами, за допомогою яких намагаються впливати на нього. "Баланс сил", на його думку, існуватиме доти, поки держави захочуть зберігати свою політичну незалежність і змушені будуть покладатися на власні сили у прагненні відстояти свою незалежність. Його погляд грунтується на аксіомі доктрини "балансу сил" і полягає в тому, що ніколи в історії міждержавних відносин жодна держава не досягала монополії влади (могутності) у системі і що "незбалансована сила" призводить до дезорганізації, хаосу і, зрештою, до руйнування системи.

Відомий прихильник і теоретик "балансу сил" Г. Моргентау також вважає, що "баланс сил" — важливий стабілізуючий чинник у системі держав. Якщо не підтримувати рівноваги серед елементів системи, зазначає він, то один елемент здобуватиме владу над іншими, втручаючись в їх права та інтереси, і в кінцевому підсумку зруйнує систему. Тому мета рівноваги — підтримувати стабільність системи при збереженні множинності та багатоманітності її елементів.

Серед учених, які обстоюють активне використання поняття "баланс сил", не дійшли згоди щодо тлумачення цього поняття. Необхідно, очевидно, чітко розмежувати різні його значення й розглянути особливості його дії в кожному з них.

Насамперед "баланс сил" можна проаналізувати як вираження універсального закону динамічної рівноваги системи міждержавних відносин, який у цій якості є основою функціонування системи і властивий усім без винятку конкретно-історичним умовам, зокрема сучасним.

Інше значення терміна — політика "балансу сил", яку здійснює та чи інша держава. У вузькому, традиційному значенні, тобто в розумінні політики "балансу сил" як політичної гри на рівновазі з участю "балансира", особливо характерної свого часу для Великобританії, ця політика обмежена історичними умовами, категорією й кількістю держав, що застосовували її. Проте в ширшому тлумаченні політика "балансу сил", по суті, також властива всім історичним умовам системи міждержавних відносин і державам як її учасникам на основних структурних рівнях цієї системи в тій чи іншій формі.

Нарешті, третє значення терміна — доктрина (концепція) "балансу сил". У цьому значенні "баланс сил" є відображенням зовнішньої та зовнішньоекономічної політики, об'єктивного закону системи міждержавних відносин у формі різних практично-політичних або теоретичних концепцій. Вони характерні для кожного періоду в розвитку системи й більшою чи меншою мірою відображують справжній розподіл сил; їх "баланс" у системі впливає на зовнішньополітичний і зовнішньоекономічний процеси держав.

З поняттям "баланс сил" найчастіше асоціюється політика Великобританії. У цьому зв'язку цікавою є оцінка політики Великобританії одним з її творців У. Черчиллем, у якій "баланс сил" зображено як об'єктивний момент, як політику і як доктрину. На думку У. Черчілля, "...для політики Великобританії не важливо, якою є держава, що прагне до панування в Європі. Річ не в тім, Іспанія це чи французька монархія, французька чи німецька імперія або гітлерівський режим. Не стосується це ні правителів, ні націй. Ідеться про будь-яку могутню державу, що прагне до панування. Тому нам не треба боятися звинувачення в тому, що ми здійснюємо профранцузь-ку чи антинімецьку політику. Якщо обставини зміняться, ми все одно здійснюватимемо пронімецьку або антифранцузьку політику. Ми дотримуватимемося законів політики, а не простої вигоди, що диктується випадковими обставинами, симпатіями, антипатіями чи іншими почуттями".

Отже, необхідно розглядати вплив "балансу сил" на зовнішньополітичний і зовнішньоекономічний процеси держав у трьох його значеннях: як об'єктивного закону рівноваги системи, як політики держав і як доктрини на прикладі функціонування системи сучасних міждержавних відносин.

У західних і радянських літературних джерелах міждержавні відносини у повоєнний період часто характеризувалися поняттям "системи біполярності". Незалежно від того, так це чи все-таки сучасні міждержавні відносини мають бути описані у більш складному і розгорнутому вигляді, при якому "біполярність" — лише одна з ознак системи, з такою термінологією можна погодитися за однієї безперечної умови, що вона має на увазі винятково структурно-функціональний аспект системного підходу. Ураховуючи таку обставину, можна стверджувати, що "біполярність" є одним з конкретно-історичних виражень або однією з конкретно-історичних форм закону динамічної рівноваги системи міждержавних відносин, що властива такій системі (у комплексі з іншими формами) у розглядуваний період. Структура "біполярності" характеризувалася насамперед тим, що рівень центросилових відносин виражав комплекс відносин двох наймогутніших держав, воєнно-економічний потенціал яких набагато переважав потенціал інших держав. Така обставина виключала існування посередника між ними у вигляді "держави-балансира". Відносини між усіма державами системи визначались "біполярністю" рівня центросилових відносин. Зокрема, вони виявились у політиці "холодної війни" (яка "завершилася" з розпадом СРСР).

Такій формі "балансу сил" і її політиці відповідали й доктрини "балансу сил". Серед них можна виокремити такі відомі воєнно-політичні доктрини періоду "холодної війни", як "стримування", "відкидання", "масованої відплати".

"Біполярний" за характеристиками "баланс сил" втілився не лише у воєнно-політичних доктринах, що були безпосередньою основою зовнішньої та зовнішньоекономічної політики, а й у теоріях таких учених, як Г. Кан, Р. Страус-Хюпе, У. Кінтнер, С. Поссоні, З. Бжезинський.

"Баланс сил" впливає на зовнішню і зовнішньоекономічну політику у взаємодії трьох його аспектів. Форма "балансу сил", що переважає в кожний період ("біполярність", "мультиполярність" тощо), стимулює або не стимулює певну форму зовнішньополітичної та зовнішньоекономічної діяльності держав не лише на рівні центросилових відносин, а й у вузлах суперечностей, у підсистемах. У свою чергу, ЗЕП, процес її формування та здійснення, зазнаючи впливу комплексу різних специфічних (політичних, економічних та ідеологічних) інтересів і суперечностей, справляє зворотний вплив на існуючий "баланс сил", прагнучи або змінити, або зберегти його. Цей вплив може мати як стабілізуючий, так і дестабілізуючий ефект щодо "балансу сил". Якщо зовнішня та зовнішньоекономічна політика держав спрямована на загострення міжнародних відносин (як, наприклад, у разі політики "холодної війни"), то "баланс сил" стає нестабільним, і система загалом перебуває на межі кризового стану. Навпаки, зовнішня й зовнішньоекономічна політика тих самих держав, що спрямована на поліпшення міжнародних відносин, на втілення в життя принципів співробітництва і партнерства, на встановлення між державами добросусідських відносин, сприяє стабілізації "балансу сил", виведенню системи зі стану напруженості.

Стабільність чи нестабільність у межах зовнішньополітичної та зовнішньоекономічної діяльності держав залежить значною мірою від зовнішньополітичної та зовнішньоекономічної діяльності держав. "Баланс сил" як об'єктивний стан системи детермінує зовнішню та зовнішньоекономічну політику й процес їх розробки та реалізації в державах. Зовнішня політика й зовнішньополітичний процес, зовнішньоекономічна політика й зовнішньоекономічний процес як суб'єктивні щодо стану рівноваги цієї системи явища справляють на нього зворотний — стабілізуючий або дестабілізуючий — вплив.

Ступінь дестабілізуючого впливу зовнішньополітичної та зовнішньоекономічної діяльності держав на відповідну систему "балансу сил" залежить також від певних властивостей "балансу сил". Так, "однополярність" або "біполярність" чутливі до різних дестабілізуючих впливів. За загальної стійкості такого "балансу сил" як закономірного стану рівноваги системи в межах цієї стійкості можливі значні зміни.

Справді, за такої системи рівноваги держав будь-яка навіть незначна зміна великою державою "терезів" (не має значення, чи це новий крок у розвитку економіки, чи економічні успіхи, чи здобуття нових союзників) одразу виводить систему "балансу сил" зі стану стабільності й викликає реакцію-відповідь на протилежному боці, оскільки це створює загрозу для її безпеки. Відхилення в системі "балансу сил", що спричинюються такими діями держави в результаті дестабілізуючих наслідків, самі по собі ще не руйнують системи "балансу сил", що склалася. Ці відхилення відбуваються в межах процесу функціонування системи міждержавних відносин. Перехід системи в інший стан, зміна форм "балансу сил" спричинюються вже іншими процесами, що є наслідком істотних змін у світових соціально-економічних відносинах.