Розділи

загрузка...
2.3. СТРУКТУРА СИСТЕМИ МІЖДЕРЖАВНИХ ВІДНОСИН І ХАРАКТЕР її ВПЛИВУ; 2.3.1. Особливості структури системи міжнародних відносин; Зовнішньоекономічна політика - Храмов В.О.

2.3. СТРУКТУРА СИСТЕМИ МІЖДЕРЖАВНИХ ВІДНОСИН І ХАРАКТЕР її ВПЛИВУ

2.3.1. Особливості структури системи міжнародних відносин

Система міждержавних відносин має специфічну форму, що аж ніяк не є дзеркальним відображенням її соціально-економічного та політичного змісту. У системі міждержавних відносин світові соціально-економічні відносини відображено, як правило, у трансформованому, а часом і спотвореному вигляді. У системі міждержавних відносин, що мають політичний характер, безпосередньо стикаються різні форми політики певних партій, держав. Але ЗЕП, що виражає глибинні економічні інтереси суспільства та відповідних соціальних сил, створюють і реалізують люди з певною сформованою свідомістю. З огляду на об'єктивну соціально-економічну дійсність вона є чинником суб'єктивним. Лише внаслідок цього вона створює певною мірою спотворений образ дійсності. Це спотворення залежить від рівня й характеру свідомості правлячих сил і партій, що здійснюють політику. У системі міждержавних відносин діє безліч країн, які перебувають на різних рівнях соціально-економічного розвитку. Рівень і характер усвідомлення й розуміння політичними силами, що стоять при владі, об'єктивних світових процесів, природно, істотно варіюються. Таке різне розуміння, а також різні політичні цілі, що втілені у практичну ЗЕП держав, і стають у системі міждержавних відносин політичною реальністю. Ця політична реальність, що становить складне переплетення й зіткнення різних суперечливих інтересів і цілей, різних зовнішньополітичних і зовнішньоекономічних курсів, надає системі міждержавних відносин специфічної форми, що неадекватно відбиває соціально-економічну структуру світу, яка лежить в її основі.

Структура системи міждержавних відносин — це особливий спосіб зв'язку між державами, які входять у систему, що закономірно виникає в процесі її функціонування та розвитку. Структура є результатом функціонування та розвитку системи і водночас основною передумовою її життєдіяльності, формою, у межах якої відбувається процес її подальшого функціонування та розвитку. Структура системи — вираження необхідного зв'язку елементів системи. Як закон, що характеризує форму системи, він визначає момент стійкості в існуванні системи. Водночас він відбиває порядок і стійкість у процесі розвитку, збереження найважливіших властивостей і відносин системи при її трансформаціях.

Ідеться про комплекс, що складається з кількох взаємопов'язаних і взаємодіючих рівнів міждержавних зв'язків: рівня центросилових відносин, рівня вузлів суперечностей і рівня структурно-політичних відносин, який включає зв'язки міжнародних організацій та установ, норми міжнародно-правового врегулювання. Структура системи міждержавних відносин будується на основі певної субординації; провідну, визначальну роль в її межах відіграють центросилові відносини, які в кожний конкретний період надають особливого характеру структурі відносин між державами взагалі, що зумовлює в межах певного періоду процес формування та здійснення ЗЕП держав.

Особливе значення характеру зв'язків, що склалися в певний період між конкретними провідними державами, нині пов'язане насамперед з перетворенням системи відносин між державами на глобальну. У цих умовах характер розвитку відносин між великими державами з могутньою економікою охоплює всі держави, а не лише їх частину, по суті, світ загалом.

Прагнучи усвідомити цю реальність сучасної системи міждержавних відносин, багато економістів і політологів зараховують структуру відносин між великими державами до найважливіших груп системних змінних. Вважаючи, що структура відносин між цими державами визначає "переважаючу структуру світової політики", американський вчений Дж. Розенау, наприклад, наголошує на її істотному впливі на зовнішню політику всіх держав, що визначають умови для заохочення нових економічних відносин. В якому б місці превалюючої структури держава не перебувала, її зовнішньополітичні та зовнішньоекономічні відносини визначаються або намірами великих держав щодо конфліктних ситуацій, або їх планами щодо головних проблем свого часу. На думку іншого американського вченого Г. Снайдера, структура міжнародної системи визначається кількістю головних дійових осіб у системі і розподілом сили між ними.

У західній науковій думці ролі великих держав надається перевага, оскільки структура відносин між державами світу зводиться до відносин великих держав, їх кількості і схеми розподілу сили між ними.

Категорія "сили", звичайно, невіддільна від визначення вченими статусу держави в системі і її впливу на ЗЕП інших держав. Спроби визначати статус держави в системі міждержавних відносин з погляду "силового" підходу зводяться насамперед до переліку чинників, що визнаються більшістю представників школи "політичного реалізму" як найважливіші. Це передусім географічне положення держави, її природні ресурси, промисловий потенціал, чисельність і якість збройних сил, людські ресурси, національний характер, національна модель, якість дипломатії, рівень державного керівництва.

Дещо відрізняється від нормативів школи "політичного реалізму" визначення великої держави англійського ученого Г. Шварцен-бергера. Він вважає, що велика держава відрізняється від будь-якої іншої відносною перевагою в економічній, науково-технічній, фінансовій і військовій потужності; відносною рівністю потужності порівняно з іншою державою того самого рангу; рішучістю використовувати свою потужність для затвердження чільного місця в міжнародній олігархії великих держав. У цьому визначенні не лише враховується певна сума об'єктивних показників, чим звичайно обмежуються дефініції багатьох представників школи "політичного реалізму", а й дається посилання на їх співвіднесеність з аналогічними показниками іншої великої держави і відзначається роль суб'єктивного чинника у визначенні статусу великої держави. Без урахування цього аналіз ролі держави в системі, і передусім на рівні центросилових відносин, не може бути, очевидно, повним. Однак і в цьому разі ідентифікувати роль суб'єктивного чинника ще не означає зрозуміти те, як і з яких причин він активний в одному випадку і пасивний в іншому.

При цьому повинні враховуватися відповідні системно-структурні чинники ЗЕП, що створюють за інших рівних умов об'єктивні обставини, які породжують для тих або інших держав можливість, а часом і необхідність відігравати в системі відповідну їх рівню розвитку роль і спонукають до дії суб'єктивний чинник.

Необхідно, звичайно, ураховувати ще й такий чинник, як залучення держави в основний потік історичного розвитку, у світові зв'язки, міру "периферійності" держави, що сприяє активізації суб'єктивного чинника.

У зв'язку з питанням про структуру системи міждержавних відносин і характер її впливу на ЗЕП становить інтерес питання про кількість великих держав. На думку багатьох учених, цей показник визначає переважаючі (превалюючі) структурні відносини у кожний період історичного розвитку системи. Висловлюючи в принципі загальний для західної науки погляд на залежність між кількістю великих держав і характером структури, Дж. Розенау наводить таку схему цієї залежності. Якщо статус великої держави мають п'ять і більше держав, то результуюча структура відносин між ними визначається як "система балансу сил". Якщо великих держав лише дві і жодна інша не витримує з ними порівняння за потужністю, а отже, не може претендувати на роль великої держави, то результуюча структура розглядається як "система жорсткої біполярності". Якщо ієрархія такої системи слабшає через те, що інші держави претендують на роль великих держав, то результуюча структура визначається як "система нежорсткої біполярності". На думку Дж. Розенау, "система балансу сил" була характерна для міжнародних відносин

XIX ст. і перших 40 років XX ст. "Жорстка біполярна система" була властива відносинам між державами в 1945-1959 рр., "нежорстка біполярна система" — відносинам у 60-ті роки і, нарешті, структура, що нагадує "систему балансу сил", почала формуватися в 70-ті роки

XX ст. Такого самого поширення в західній літературі дістала класифікація структур залежно від кількості великих держав. Це поділ їх на два види — "мультиполярні" і "біполярні" системи. Ці системи мають специфічні закономірності, "структурну логіку", що істотно впливають на систему відносин між державами загалом і зумовлюють у відповідних межах зовнішню політику держав, процес її формування та здійснення.