Розділи

загрузка...
1.2. СВІТ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ; 1.2.1. Взаємозв'язок світу політичного і світу ЗЕП; 1.2.2. Аналіз напрямків процесу формування і реалізації ЗЕП; Зовнішньоекономічна політика - Храмов В.О.

1.2. СВІТ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ

1.2.1. Взаємозв'язок світу політичного і світу ЗЕП

Розуміння феноменів ЗЕП пов'язане як зі світом політичним, так і зі світом ЗЕП. При цьому зауважимо, що коли світи політичний і ЗЕП виокремлюються як самостійні підсистеми людського соціуму, ідеться про їх розмежування лише в сенсі веберівських "ідеальних типів". По суті, це абстрактні конструкції, що не завжди збігаються з практикою, а їх виокремлення зумовлене найголовніше необхідністю пізнання світу ЗЕП. Світи політичний і ЗЕП не існують і не можуть існувати один без одного, вони нерозривно взаємопов'язані. Цікаво й те, що світ ЗЕП тісно пов'язаний зі світом економічним.

Зазначимо, що окремі феномени можуть стосуватися водночас і сфери світу ЗЕП, і сфери світу політичного як сполучні ланки. Між цими системами-світами простежується певна спільність структурних компонентів, до яких належать держава, політичні партії, механізми політичного ділового циклу, клуби лобістів, засоби масової інформації, спілки підприємців, промисловців тощо. Тісний, нерозривний зв'язок трьох підсистем — світів економічного, політичного і ЗЕП — на прикладі пострадянських держав засвідчує, що після перетворень старих структур на шляху демократизації ці країни стикаються з одними й тими самими проблемами.

Політика проникає в усі сфери життя, зокрема й зовнішньоекономічну діяльність. У Арістотеля, наприклад, громадське життя вкладалося в межі політичного і ставилося на службу державі. На його думку, навіть якщо для однієї людини благом є те саме, що й для держави, то важливішим і повнішим уявляється все-таки благо держави. При всій значущості цього підходу сучасне бачення політичного світу свідчить про те, що це особлива нива життєдіяльності, пов'язана з владними відносинами, державою і державним устроєм, з тими інститутами, принципами, нормами тощо, що покликані гарантувати життєздатність співтовариства людей, реалізацію їхніх інтересів і цілей. У цьому полягає розуміння того, що політика стосується тих явищ, інститутів, організаційних форм і відносин у суспільстві, згідно з якими оцінюють владу й авторитет. Вони існують у суспільстві для утвердження і підтримки порядку й реалізації інших важливих цілей, насамперед економічних та зовнішньоекономічних.

Політичний світ — це множина взаємодіючих політичних явищ, складне багатошарове (різноманітне й водночас мінливе) суспільне та культурне явище, яке неможливо розглядати за допомогою чітко окресленого аналізу. Це поняття охоплює такі категорії, як влада і владні відносини, державно-політична організація суспільства і комплекс її інститутів: державний, партійний, правовий і корпоративно-діловий механізм прийняття рішень тощо. Структурними компонентами політики загалом, а отже, і ЗЕП, є суб'єкти, об'єкти й ресурси (матеріально-технічні, організаційно-адміністративні, людські й духовні). Основа їх складається із загального взаємозв'язку соціальних груп, інститутів, приватних і публічних сфер діяльності. З цього погляду політичне в різних сферах, зокрема й у зовнішньоекономічній діяльності, має такі визначники: директивні, функціональні й комунікативні. Ці визначники, у свою чергу, містять у собі цілепокладан-ня, а також засоби й методи реалізації цих цілей.

З огляду на розглянуті аспекти для характеристики феноменів світу ЗЕП визначальне значення має принцип всеохоплюваності, або загальної обов'язковості в системі міжнародних економічних відносин. Важливо зазначити, що як немає аполітичного суспільства, так немає й аполітичної економіки та зовнішньоекономічних відносин. Отже, усі сфери й форми суспільної життєдіяльності тією або іншою мірою мають політичну основу. Основна функція політики полягає в тому, щоб забезпечити єдність суспільства, поділеного на різнорідні групи, прошарки, класи.

Життєздатне суспільство щодо ЗЕП має бути єдиним як політичне співтовариство. Це твердження дуже гнучке й може оцінюватися по-різному. Проте всі варіанти його використання об'єднує одне — вони означають оцінку суті. Хтось досліджує і "зважує" якесь явище ЗЕП й визначає його за певними критеріями або ознаками. При цьому критерії можуть істотно різнитися. Деякі з них можуть бути моральними: якою мірою правильними чи морально прийнятними є дії суб'єкта ЗЕП. Окремі критерії пов'язані з результативністю, а деякі — з поняттями справедливості й рівності, прийнятності щодо стандартів суспільства, відповідності поняттям соціально-політичної гармонії, стабільності тощо.

У контексті спільної оцінки політичне в зовнішньоекономічній сфері виконує роль загальнообов'язковості рішень держави для всіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, де використовуються публічні матеріальні засоби: закони, апарат насильства, нормативи, тарифи тощо.

З огляду на викладене можна стверджувати, що світ ЗЕП охоплює широкий діапазон інститутів, процесів, явищ, відносин тощо як регулятивів, здатних націлити політичний механізм на перетворюючі дії у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

1.2.2. Аналіз напрямків процесу формування і реалізації ЗЕП

А. Обставини аналізу

Зовнішньоекономічний світ у політичних координатах — це світ ЗЕП. Як реагувати на цей світ, на загрози й виклики, які він несе державі, суспільству, людству? Нарешті, чи існує наука, яка могла б відповісти на них? На жаль, наука, що сформувалася на базі індустріального суспільства, наука ідеальних моделей не може розв'язати багато сучасних проблем як загалом, так і щодо ЗЕП зокрема. Саме через це дедалі явніше постає питання про аналіз напрямків процесу формування та реалізації сучасної ЗЕП як складової стратегії розвитку.

Підвищені вимоги до теорії й практики ЗЕП зумовлюють певні обставини:

• необхідність усвідомлення глибинних змін, що відбуваються у світі, оскільки це багато в чому зумовить ЗЕП України у XXI ст.;

• освоєння контексту світу ЗЕП, що не тільки зумовить вибір відповідних стратегічних орієнтирів, а й надасть більш повну і динамічну картину розвитку безпеки і, зокрема, безпеки розвитку країн;

• необхідність вироблення нових підходів щодо формування та реалізації сучасних концепцій ЗЕП;

• фокус предмета ЗЕП повинен зміститися від фрагментарної, технократичної, порівняльної до наддержавної, або глобальної, ЗЕП. При цьому в центрі уваги інтелектуалів перебуватимуть уже не національні держави, а ймовірно, всесвітні організації.

Б. Аналіз основних напрямків формування і реалізації ЗЕП

Розглянемо основні напрямки формування та реалізації ЗЕП.

Меркантилізм — історично перший напрямок формування та реалізації ЗЕП, що проявився у феодальному суспільстві. Його прихильники виходили з того, що добробут держави ототожнюється з грошима, залежить від максимально можливого нагромадження багатства (золота, срібла). Саме тому вони вважали, що ЗЕП, яка здійснюється засобами зовнішньої торгівлі, має орієнтуватися на нагромадження дорогоцінних металів шляхом здійснення політики обмеження імпорту і розширення експорту за допомогою втручання держави і її контролю за станом зовнішньої торгівлі.

Основним засобом обмеження доступу іноземних товарів на внутрішній ринок було мито. З колоній могли ввозитися товари лише з метрополії. На шляхах постачань з інших країн зводились обмежувальні, часто навіть заборонні бар'єри.

Протекціонізм — другий напрямок, завдання якого полягало не в нагромадженні грошей державою, а в захисті національної економіки. В основу такого процесу було покладено політику захисту внутрішньої економіки за допомогою мита і кількісного обмеження імпорту, а іноді й експорту.

Вільна торгівля — третій напрямок, концепцію якого розробили А. Сміт і Д. Рікардо. Головна ідея їхнього вчення полягала в тому, що найбільший прибуток отримують країни, які беруть активну участь у міжнародному поділі праці на основі витрат виробництва або, як вони висловлювалися, витрат праці (абсолютних — за А. Смітом і відносних — за Д. Рікардо). Погляди Д. Рікардо у подальшому розвинули шведські вчені Е. Хек-шер і Б. Олін (вони сформулювали так звану теорію чинників виробництва), а також представники неоліберальної школи.

Погляди цих вчених суперечили поглядам як меркантилістів, так і представників протекціонізму. Ліберали рекомендували державі максимально обмежити втручання в економіку, зокрема в зовнішньоекономічну діяльність, передусім у зовнішню торгівлю. Втручання допускалося лише в окремих випадках: для забезпечення безпеки й зміцнення обороноздатності країни або нейтралізації державної підтримки експорту, що здійснюється іншою державою.

Агресивний протекціонізм — четвертий напрямок, що захищає інтереси найрозвиненіших, монополізованих галузей економіки. Мета такої політики полягає в тому, щоб за рахунок високих цін на внутрішньому ринку отримувати монопольно високий прибуток. Це дає змогу агресивно наступати на позиції конкурентів на світовому ринку.

Колективний протекціонізм — п'ятий напрямок, який є результатом діяльності інтеграційних груп суб'єктів ЗЕП. Для нього характерна більш-менш повна лібералізація взаємної торгівлі (вільна торгівля) при одночасному здійсненні узгодженої єдиної протекціоністської політики щодо країн, які не є повноправними членами тієї чи іншої спільноти (наприклад, Європейського Союзу).

Отже, аналіз напрямків процесу формування та реалізації ЗЕП засвідчує, що він не є статичним явищем, а динамічно розвивається.

Тому його адекватне освоєння потребує врахування нових обставин, тенденцій, закономірностей.