Розділи

загрузка...
4.3. Ціни на продукцію: встановлення і регулювання; Економіка підприємства - Макаровська Т.П.

 

4.3. Ціни на продукцію: встановлення і регулювання

Сутність і функції ціни. Система цін і їх класифікація.

Зовнішні та внутрішні чинники впливу на формування ціни. Стратегія і тактика ціноутворення.

Законодавче регулювання і контроль за ціноутворенням згідно із законодавством України.

Державна політика ціноутворення та соціальний захист населення.

Ціна — це грошове вираження вартості товару, або сума грошей, за яку покупець згоден купити товар, а виробник продати цей товар. В умовах ринкової економіки ціна є одним з найважливіших показників, що істотно впливає на фінансовий стан підприємства. Від рівня цін залежать розмір прибутку підприємства, конкурентоспроможність підприємства і його продукції, а також фінансова стійкість підприємства.

Як економічна категорія ціна виконує кілька важливих функцій.

Облікова функція ціни відбиває суспільно необхідні витрати праці на випуск і реалізацію продукції. Ціна визначає, скільки витрачено праці, сировини і матеріалів на виготовлення продукції. А в кінцевому підсумку ціна відбиває розмір прибутку підприємства. На обліковій функції ціни базуються засоби обчислення вартісних показників — як кількісних (валовий внутрішній продукт — ВВП, національний дохід, обсяг капіталовкладень, обсяг товарообороту та ін.), так і якісних (рентабельність, продуктивність праці, фондовіддача та ін.). Отже, ціна використовується для визначення ефективності виробництва, є важливим знаряддям планування діяльності підприємства і орієнтиром для обгрунтування його господарських рішень.

Розподільча функція ціни виражається в тому, що держава через ціноутворення перерозподіляє національний дохід між галузями економіки, державним і недержавним секторами, окремими регіонами, соціальними групами населення. Ця функція реалізується через включення в собівартість багатьох податків, які потім стають джерелами накопичення фондів (дорожнього, зайнятості населення та ін.), а також через включення в ціну непрямих податків (ПДВ, акцизів).

Стимулююча функція ціни виявляється в тому, що ціна за певних умов може стимулювати певні бажані процеси на підприємстві: прискорення НТП, поліпшення якості продукції, збільшення обсягів випуску продукції і попиту на неї тощо.

Регулююча функція передбачає врегулювання пропорцій окремих виробництв, забезпечує збалансованість між виробництвом і споживанням, попитом і пропозицією. У цьому разі ціна відіграє роль індикатора диспропорцій у сферах виробництва і обігу, дає змогу досягти відповідності попиту й пропозиції.

Функція ціни як засобу раціонального розміщення виробництва найбільшою мірою виявляється в умовах ринкових відносин. За допомогою механізму цін капітали переміщуються в сектори економіки і виробництва з найвищою нормою прибутку.

Ціни, що діють у ринковій економіці, класифікують за певними ознаками. Розглянемо основні з них.

За сферою обслуговування та особливостями купівлі-продажу ціни поділяють на такі:

  1. оптові на продукцію промисловості, за якими підприємства реалізують вироблену продукцію;
  2. закупівельні, за якими виробники сільськогосподарської продукції реалізують її промисловим підприємствам з метою подальшої переробки;
  3. роздрібні, за якими торговельні організації реалізують продукцію населенню, підприємствам, організаціям;
  4. кошторисні ціни та розцінки, за якими визначаються розрахункова вартість нового будівництва, вартість реконструкції, розширення та переоснащення будівель і споруд;
  5. тарифи вантажного і пасажирського транспорту;
  6. тарифи на платні послуги населенню.

За способом встановлення та ступенем регулювання розрізняють такі ціни:

  1. державні, що встановлюються державою і поділяються на фіксовані та регульовані;
  2. ввізні, що встановлюються на імпортні підакцизні товари;
  3. вільні, які встановлюють виробники продукції та послуг згідно з існуючим попитом і пропозицією; при цьому продавець і покупець не мають жодних взаємних зобов'язань ані до купівлі-прода-жу, ані після цього;
  4. договірно-контрактні, що встановлюються за згодою сторін, які домовляються; при цьому продавець і покупець беруть на себе певні зобов'язання.

За охопленням території, на якій діють, виокремлюють такі ціни:

  1. єдині, які встановлюють і регулюють центральні органи влади (на газ природний; продукцію ядерно-паливного циклу; електроі теплоенергію; продукцію оборонного виробництва; дорогоцінні метали; перевезення вантажів, вантажно-розвантажувальні роботи на залізничному транспорті; перевезення пасажирів, багажу, пошти на залізничному транспорті тощо);
  2. зональні.

Зональні ціни регулюють місцеві органи влади. При цьому враховується відстань переміщення товару територією країни,

За методом включення транспортних витрат у ціну товару розрізняють, наприклад, ціни:

  1. франко-склад постачальника;
  2. франко-станція відправлення;
  3. франко-склад споживача.

Система франкування зазначає, до якого пункту в маршруті просування товару від продавця до покупця продавець сплачує транспортні витрати; саме вони й включаються в ціну товару. Ціна франко-склад постачальника означає, що всі пов'язані з доставкою продукції витрати бере на себе покупець. У ціні франко-станція відправлення продавець бере на себе витрати з транспортування продукції на станцію відправлення. Ціна франко-склад споживача означає, що всі витрати з транспортування продукції бере на себе постачальник.

За часом дії ціни поділяють на такі:

  1. тверді (постійні), що не змінюються протягом терміну дії контракту;
  2. поточні, які змінюються в межах одного контракту і відображують зміни ситуацій на ринку;
  3. сезонні, що діють певний період;
  4. ковзні, що встановлюються на вироби з тривалим циклом виготовлення; вони дають змогу враховувати зміни виробничих витрат за час виготовлення виробів.

Основу структури ціни продукції становлять її собівартість і прибуток. Собівартість, як відомо, характеризує витрати підприємства на виготовлення і реалізацію продукції. Кожне підприємство намагається повністю компенсувати втрати, що пов'язані з виробництвом продукції, і отримати якнайбільший прибуток. Прибуток підприємства є джерелом фінансування поточних витрат і подальшого його розвитку.

Важливе місце у структурі ціни належить також податкам. Акцизи, мито і податок на додану вартість (ПДВ) є непрямими податками, які сплачує кінцевий споживач.

Серед податкових надходжень і обов'язкових платежів у бюджет основними є податок на додану вартість (~ 50 % надходжень), податок на прибуток (~ 30 % надходжень) і акцизний збір.

Податок на додану вартість є непрямим податком, який включається у ціну товару, є частиною приросту вартості, що утворюється на всіх стадіях виробництва, надання послуг або після митного оформлення, і вноситься до Державного бюджету.

Податок на прибуток. Об'єктом оподаткування є прибуток, який визначають шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду на суму:

  1. валових витрат платника податку;
  2. амортизаційних відрахувань.

Прибуток платників податку, включаючи засновані на власності окремої фізичної особи підприємства, оподатковується за ставкою 30 % до об'єкта оподаткування.

Акцизний збір — це непрямий податок на високорентабельні та монопольні товари, що включаються в їх ціну. Акцизний збір обчислюється у відсотках до обороту або у твердих сумах (гривнях або єв-ро) з одиниці реалізованої продукції, або за єдиними на всій території України ставками. До переліку товарів, за які сплачується акцизний збір, входять ювелірні вироби із золота й срібла, діаманти, лікеро-горілчані та тютюнові вироби, коньяк, вино, пиво солодове, легкі, середні та важкі дистилятори, спеціальні бензини, бензини моторні з вмістом не менше 5 % високооктанових кисньовмісних домішок. Ставка акцизного збору у відсотках передбачена тільки для ювелірних виробів і становить приблизно 55 %. Для решти підакцизних товарів визначені тверді суми на одиницю з обороту. Наприклад, для пива одиницею товару є 1 л. Ставка акцизного збору — 0,02 євро за 1 л. Якщо обсяг реалізації становитиме 10000 пляшок по 0,5 л, то 0,5 • 10000 = 5000 л і сума акцизного збору дорівнюватиме 5000 л х х 0,02 євро = 100 євро. Цю суму перемножують на курс євро, встановлений на перший день кварталу місяця, за який подається звіт, і отримують суму акцизного збору, яку потрібно перерахувати в бюджет.

Мито і митні збори. Мито стягується за товари та інші предмети, які перетинають митний кордон України, і входять у ціну товару. Митні збори — це вид митних платежів, які сплачуються при оформленні вантажної митної декларації. Митні збори нараховуються у відсотках до митної вартості або у вигляді ставки збору і сплачуються в національній валюті.

Прямі податки — це такі, що стягуються з доходу або майна юридичної особи. До прямих належать такі податки:

  1. податок на прибуток;
  2. податок (плата) на землю;
  3. рентні платежі;
  4. податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин.

Прибутковий податок з громадян. Об'єктом оподаткування у громадян, які постійно проживають в Україні, є сукупний оподатковуваний дохід як у натуральній, так і у грошовій формі за календарний рік (що складається з місячних сукупних оподатковуваний доходів), одержаний за будь-яких умов з різних джерел як на території України, так і за її межами.

Прибутковий податок із сукупного оподатковуваного доходу громадян за місцем основної роботи обчислюють за відповідними ставками (табл. 9).

Таблиця 9

Місячний сукупний оподатковуваний дохід

Ставки та розміри податку

До 17 грн (з доходу в розмірі одного неоподатковуваного мінімуму — н. м.)

10 % суми доходу, що перевищує розмір одного н. м.

18-85 грн (від 1 до 5 н. м.)

10 % суми доходу, що перевищує розмір одного н. м.

86-170 грн (від 5 до 10 н. м.)

6 грн 80 коп. + 15 % з суми, що перевищує 85 грн

171-1020 грн (від 10 до 60 н. м.)

19 грн 55 коп. + 20 % з суми, що перевищує 170 грн

1021-1700 грн (від 60 до 100 н. м.)

189 грн 55 коп. + 30 % з суми, що перевищує 1020 грн

Понад 1700 грн (понад 100 н. м.)

393 грн 55 коп. + 40 % з суми, що перевищує 1700 грн

Ставка ПДВ на 01.01.03 становила 20 %. Націнки посередницьких і торговельних організацій компенсують витрати, пов'язані з просуванням товару від виробника до споживача, і забезпечують отримання певного прибутку.

Диференціація цін за стадіями ціноутворення відбиває кількісний зв'язок між цінами, які складаються при просуванні товару від виробника до кінцевого споживача. Формування різних видів цін схематично можна подати так:

Витрати виробництва + Прибуток = Оптова ціна

Оптова ціна + Акциз = Відпускна ціна

Відпускна ціна + ПДВ = Відпускна ціна разом з ПДВ

Відпускна ціна + торговельна надбавка разом з ПДВ = Роздрібна (регульована) ціна

До собівартості входять як витрати, що залежать від діяльності підприємства, так і витрати, що не залежать від неї. Такі чинники, як вартість сировини, матеріалів, палива, енергії і транспортні тарифи є зовнішніми стосовно підприємства. їх збільшення зумовлює зростання ціни на власну продукцію підприємства. Постачальники сировини, матеріалів, енергії тощо можуть, звичайно, підвищити ціни, але тоді на ринку зменшиться попит на ці товари, що стимулює виробників до зниження цін. Інша річ, коли йдеться про рівень використання сировини, матеріалів, ступінь завантаження виробничих потужностей, продуктивність праці тощо. Ці чинники залежать від організації праці й виробництва, і підприємство може керувати ними.

Ціноутворення — це процес встановлення ціни на конкретний товар. Ціна на продукцію підприємства значною мірою визначається зовнішніми чинниками, серед яких вплив конкуренції, учасників каналів товаропросування (постачальників, посередників), політики держави. Після врахування зовнішніх чинників підприємство починає формувати вихідну ціну. Вихідну ціну встановлюють у кілька етапів.

Перший етап. Визначення мети ціноутворення.

Підхід до ціноутворення визначається залежно від мети, яку ставить перед собою підприємство:

  1. намагання вижити змушує підприємство встановлювати низькі ціни, оскільки для нього важливіше вижити, ніж отримати прибуток; підприємство здійснює комерційну діяльність доти, поки зниження ціни покриває виробничі витрати;
  2. максимізація поточного прибутку; в цьому разі поточні результати важливіші, ніж довготермінові;
  3. захоплення більшого сегменту ринку; для цього підприємство максимально знижує ціни;
  4. завоювання лідерства на ринку за показниками якості; для досягнення цієї мети продукція підприємства має бути вищої якості з усіх товарів, що пропонує ринок, і це потребує встановлення високої ціни.

Другий етап. Визначення попиту на товар.

Для більшості товарів зниження ціни сприяє підвищенню попиту. Вихідна ціна орієнтується на попит покупця і підтримується на максимальному рівні.

Третій етап. Оцінка витрат виробництва.

Як відомо, витрати поділяються на постійні й змінні за обсягом виробництва. Орієнтація вихідної ціни на витрати виробництва визначає її мінімальний рівень.

Четвертий етап. Аналіз цін і товарів конкурентів.

Інформацію про ціну конкурента можна отримати шляхом здійснення порівняльного придбання товару, одержання доступу до прейскурантів цін, опитування покупців тощо.

П'ятий етап. Вибір методу ціноутворення.

Існує кілька методів встановлення цін. Після застосування вибраного методу і буде встановлено вихідну ціну. Але в будь-якому разі, визначивши рівень ціни продукції, дістають лише орієнтовну ціну, яка сформована підприємством виходячи з власних умов і мети. Тільки вихід продукції на ринок відкоригує і встановить конкретну ціну на товар.

На практиці залежно від конкретних умов і цілей підприємства використовують різні методи розрахунку ціни на товар, які можна об'єднати у групи:

  1. методи, які базуються на витратному підході;
  2. методи, які базуються на цільовому ціноутворенні;
  3. параметричні методи. Розглянемо ці методи детальніше.
  1. Метод "середні витрати + прибуток" найпростіший і найпоширеніший. Суть його можна записати так: Ц = ? + П, де Ц — ціна продукції; ? — витрати на виготовлення продукції; П — прибуток, який встановлює підприємство або обмежує держава через граничний рівень рентабельності продукції.
  2. Розрахунок ціни за цільовим прибутком. Ціну поставлено в жорстку залежність від загального прибутку, який підприємство передбачає одержати від реалізації певної кількості продукції:

де Sзм — змінні витрати на одиницю продукції; Sпост — постійні витрати за певний період; Пзаг — загальний прибуток, який можна одержати від реалізації продукції за певний період; V — обсяг реалізації продукції в натуральному вираженні.

  1. Метод ціноутворення "за рівнем поточних цін", або "за рівнем конкуренції". Ціну вважають функцією цін на аналогічну продукцію у конкурентів і встановлюють на рівні поточної ринкової ціни або дещо нижчою.
  2. Метод ціноутворення "за рівнем попиту" передбачає встановлення ціни за допомогою пробного продажу товару в різних сегментах ринку. При цьому враховується умови продажу, кон'юнктуру ринку, супутні послуги. За цим методом ціни на один вид товару можуть бути різними на різних сегментах ринку.
  3. Встановлення ціни за результатами закритих торгів. Це різновид методу "за рівнем поточних цін", який застосовують з метою одержання замовлення на виготовлення певної продукції (торг за вигідний контракт).
  4. Метод встановлення єдиної ціни разом з витратами на доставку. В ціну входить фіксована сума транспортних витрат незалежно від віддаленості покупця.
  5. Встановлення цін зі знижками. Підприємство-продавець змінює вихідну ціну і встановлює певну знижку з неї з урахуванням дотермінової оплати рахунків, закупівлі великої партії продукції або посезонної закупівлі.
  6. Параметричний ціновий метод балів. Використовують експертні оцінки значущості параметрів товару за заданою схемою: "відбір основних параметрів нарахування балів за кожним параметром підсумовування балів за базисним і даним товаром — розрахунок цін на товари за співвідношенням сумарних балів".

Політика ціноутворення є складовою загальної економічної та соціальної політики України і спрямована на забезпечення:

  1. рівних економічних умов і стимулів для розвитку всіх сфер власності, а також економічної самостійності підприємств;
  2. збалансованого ринку засобів виробництва, товарів і послуг;
  3. протидії монопольним тенденціям виготовлювачів продукції;
  4. об'єктивних співвідношень цін на промислову і сільськогосподарську продукцію, що забезпечує еквівалентність обміну;
  5. розширення сфери застосування вільних цін;
  6. підвищення якості продукції;
  7. соціальних гарантій для низькооплачуваних та малозабезпечених громадян, включаючи систему компенсаційних виплат у зв'язку з підвищенням цін і тарифів;

• створення необхідних економічних гарантій для товаровиробників;

• орієнтації цін внутрішнього ринку на рівень світового ринку. Дії держави в регулюванні цін можуть бути короткота довгостроковими. Державне регулювання цін здійснюється різними методами, серед яких можна виокремити такі:

  1. визначення переліку продукції та послуг, що підлягають державному регулюванню, у тому числі монопольної продукції;
  2. встановлення граничних рівнів цін і тарифів, а також торговельних надбавок (знижок);
  3. нормування рентабельності;
  4. замороження цін;
  5. встановлення податків на додану вартість і розміру акцизного збору.

Державному регулюванню насамперед підлягають ціни на продукцію та послуги підприємств державної власності. До них належать тарифи на залізничні перевезення, комунально-побутові послуги та квартирну плату, послуги зв'язку тощо. У кризових ситуаціях державні органи можуть встановлювати граничні ціни на товари недержавного сектора (хліб і хлібобулочні вироби, маслосиромолочну продукцію, продукти дитячого харчування тощо).

У більшості країн встановлений перелік підакцизних товарів і розміри акцизного збору, які суттєво впливають на ціни. Мета такого втручання держави у ціноутворення — регулювання споживання товарів, захист вітчизняного виробника, регулювання прибутку товаровиробників у випадку великої різниці між цінами та собівартістю продукції, турбота про наповнення державного бюджету.

Деякі галузі промисловості потребують постійної державної підтримки (наприклад, вугільна промисловість) у вигляді дотаційних доплат виробникам або споживачам.

Державну цінову політику в Україні здійснює Кабінет Міністрів України, який і визначає перелік продукції, товарів та послуг, державні фіксовані й регульовані ціни й тарифи, а також визначає повноваження органів державного управління з метою їх визначення та контролю.

Державний контроль за цінами здійснюється при встановленні й застосуванні державних фіксованих та регульованих цін і тарифів. А при дії вільних цін контролюється правомірність їх додержання щодо вимог антимонопольного законодавства. Функції контролю за дисципліною ціноутворення покладені на такі державні органи, як податкова служба, Комітет цін при Кабінеті Міністрів України, Комітет статистики, Антимонопольний комітет.

Органи державної влади і управління України намагаються послідовно реалізувати заходи підтримки життєвого рівня населення, насамперед його найуразливіших верств, зокрема вводячи компенсацію втрат у зв'язку з підвищенням цін і тарифів, індексуючи доходи певних соціально-економічних груп населення. У разі виникнення заборгованості з виплати заробітної плати, стипендій, пенсій та інших соціальних виплат держава забороняє місцевим органам влади підвищувати ціни і тарифи на житлово-комунальні послуги й послуги громадського транспорту. У разі надмірного підвищення цін, які прямо не контролюються Кабінетом Міністрів України, допускається тимчасове повернення до державного їх регулювання.