Розділи

загрузка...
11.3. Державне екологічне регулювання; Державне регулювання економіки - Чистов С. М.

11.3. Державне екологічне регулювання

Екологічне регулювання — це система активних законодавчих, адміністративних і економічних заходів і важелів впливу, які використовують державні органи різного рівня для примушування забруднювачів навколишнього середовища обмежити викиди шкідливих речовин у природні й техногенні середовища, а також для матеріального стимулювання сумлінних природокористувачів.

Важливу роль щодо цього відіграє інститут права, який чітко фіксує для фізичних і юридичних осіб межу припустимого в їхній екологічній поведінці і передбачає юридичну відповідальність за порушення цієї межі. Однак основний обсяг забруднень та інших видів порушення якості середовища, джерелом яких є матеріальне виробництво, транспорт тощо, не може бути усунений одномоментно в силу економічних і технологічних обмежень. Щодо цих джерел забруднень саме й застосовується екологічне регулювання, яке розраховане на більш-менш значний строк. Основи екологічного регулювання вводяться в дію законами про охорону навколишнього природного середовища.

Для ефективного екологічного регулювання першочергове значення має вибір правильного методу та інструментарію (важелів) регулювання. На ранніх стадіях екологічного регулювання, яке виходило з ідеології стримування зростання забруднення (пасивне регулювання), застосовувались в основному адміністративно-розпорядчі (регламентаційні) інструменти, екологічні стандарти й норми, дозвільні процедури. Під час переходу до нової ідеології в політиці охорони навколишнього середовища, орієнтованої на послідовне зменшення забруднення (активне регулювання), застосовувались деякі економічні регулятори — емісійні нормативи поетапного зниження забруднення, тимчасові дозволи на викиди і т. п. У країнах з розвинутою ринковою економікою в структурі механізмів прямого регулювання (адміністративно-правового примушення) з’явились нові й перспективні як адміністративно-розпорядчі, так і економічні інструменти.

Механізми прямого екологічного регулювання є гнучкими, тобто дають можливість диференційовано підходити до об’єкта регулювання й різних екологічних ситуацій, а також до визначення міри жорсткості регулювання. Ці механізми не виключають, а навпаки, передбачають надання державної допомоги підприємствам, зокрема на технічне переозброєння. Це дає задовільні результати щодо головного критерію економічної ефективності регулювання — величини питомих витрат для скорочення викидів. У реальній практиці екологічного регулювання країн Заходу величина державного стимулювання досягає за найскромнішими оцінками 0,1% ВВП.

У країнах Заходу механізми екологічного регулювання суттєво видозмінились, і процес цей триває. Головні вектори цієї еволюції — установлення тісніших зв’язків між регулюючими органами і кожним об’єктом регулювання, а також удосконалювання та збагачування арсеналу як регламентаційних, так і (особливо) економічних інструментів. В узагальненому вигляді механізм прямого екологічного регулювання, що застосовується нині в країнах з розвинутою ринковою економікою, має такий вигляд і структуру:

Регуляційні інструменти

В Україні поліпшення стану природного середовища та використання природних ресурсів можливе тільки за умови державної підтримки та регулювання цих процесів, особливо в процесі формування ринкових відносин, економічної свободи й безвідповідальності господарських структур та правового нігілізму, який поки що панує у свідомості підприємців.

Важливим засобом державного регулювання має бути Державна програма охорони навколишнього середовища і раціонального використання природних ресурсів, концепцію якої було створено в 1995 р.

Згідно з цією концепцією в Україні Генеральною стратегічною метою щодо охорони навколишнього середовища і раціонального використання природних ресурсів визнано такий розвиток її сучасного соціально-господарського комплексу, за якого не було б суперечностей між економічними інтересами, природокористуванням, збереженням цілісності екосистеми та досягненнями стабільного розвитку. Шлях до генеральної мети веде через послідовне вирішення низки стратегічних проблем:

а) ліквідація наслідків аварії на Чорнобильській АЕС;

б) розв’язання проблем екологічного стану Дніпра та якості питної води;

в) запобігання забрудненню вод Чорного моря;

г) стабілізація екологічної обстановки в містах і промислових центрах Донецько-Придніпровського регіону;

д) знешкодження, утилізація та захоронення промислових токсичних відходів, в тому числі побутових.

Концепція цієї програми передбачає також розробку та реалізацію інших комплексних програм, спрямованих на досягнення балансу між рівнем шкідливого впливу на навколишнє природне середовище і його здатністю до відновлення.

Основними завданнями цього етапу є:

У майбутньому планується створити систему державного управління використанням природних ресурсів, регулюванням техногенного впливу на навколишнє природне середовище як складову частину управління загальним розвитком суспільства.

Основними завданнями тут є:

До важелів державного регулювання належать кадастри природних ресурсів — документи, які ухвалює законодавча влада і які призначено для забезпечення органів місцевої влади, підприємств, організацій, установ відомостями про стан природних ресурсів з метою їх раціонального використання та охорони, регулювання правових та економічних відносин, обґрунтування плати за використання.

З уже відомих і схвалених кадастрів природних ресурсів в Україні маємо Кадастр земельних ресурсів, який містить документи про правовий режим земель, їх розподіл між власниками та землекористувачами за категоріями земель, відомості про якісну характеристику й цінність земель.

Запровадження державного земельного Кадастру забезпечується проведенням топографо-геодезичних, картографічних, ґрунтових, геоботанічних та інших обстежень і розвідок, реєстрацією землеволодінь, землекористувань і договорів на оренду землі, обліком кількості та якості землі, бонітуванням та економічною оцінкою земель.

Державний земельний Кадастр ведеться за рахунок коштів державного, республіканського та місцевих бюджетів.

Державному обліку підлягають об’єкти, що шкідливо впливають або можуть впливати на стан навколишнього природного середовища, види та кількість шкідливих речовин, що потрапляють у навколишнє природне середовище, види й розміри шкідливих фізичних впливів на нього.

Підприємства, установи та організації проводять первинний облік у галузі охорони навколишнього природного середовища і безоплатно подають відповідну інформацію органам, що ведуть державний облік у цій галузі.

Важливим важелем державного регулювання є економічна експертиза. В Україні здійснюється державна, громадська та інші види екологічної експертизи. Проведення екологічної експертизи є обов’язковим у процесі законотворчої, інвестиційної, управлінської, господарської та іншої діяльності.

Екологічній експертизі підлягають:

Одним із регуляторів охорони навколишнього середовища є стандартизація й нормування. Вони здійснюються з метою встановлення комплексу обов’язкових норм, правил, вимог щодо охорони навколишнього середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки.

Державні стандарти в галузі охорони навколишнього природного середовища є обов’язковими для виконання і вміщують відповідну термінологію, правила (режими) використання та охорони природних ресурсів, методи контролю за станом навколишнього природного середовища, вимоги щодо запобігання шкідливому впливу забруднення навколишнього природного середовища на здоров’я людей, інші питання, пов’язані з охороною навколишнього природного середовища та використанням природних ресурсів.

Регулювання охорони навколишнього природного середовища забезпечується з допомогою системи екологічних нормативів. Система екологічних нормативів включає:

а) нормативи екологічної безпеки (гранично допустимі концентрації забруднюючих речовин у навколишньому природному середовищі, гранично допустимі рівні акустичного, електромагнітного, радіаційного та іншого шкідливого впливу на навколишнє природне середовище, гранично допустимий вміст шкідливих речовин у продуктах харчування);

б) гранично допустимі норми викидів та скидів у навколишнє природне середовище забруднюючих хімічних речовин, рівні шкідливого впливу фізичних та біологічних факторів.

Екологічні нормативи, як і стандарти, повинні відповідати вимогам охорони навколишнього природного середовища та здоров’я людей від негативного впливу забруднень.

У разі необхідності для курортних, лікувально-оздоровчих, рекреаційних та інших окремих районів можуть встановлюватись жорсткіші нормативи гранично допустимих концентрацій забруднюючих речовин та інших шкідливих впливів на навколишнє природне середовище.

Екологічні нормативи розробляються й запроваджуються в дію Міністерством охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України, Міністерством охорони здоров’я України та іншими вповноваженими на те державними органами.

До основних важелів державного регулювання відносять також екологічне страхування; підвищені норми амортизації основних природоохоронних виробничих фондів; договори на комплексне природокористування; оренду, передачу в постійне користування природоохоронних об’єктів та ін.

Нині набуло поширення екологічне страхування. Воно забезпечує можливість компенсації частини нанесених збитків і створює додаткові джерела фінансування природоохоронних заходів. Як збиток екологічне страхування розглядає шкоду, завдану несподіваною аварією, яка спричинила забруднення навколишнього середовища і виявилася в погіршанні якості основних фондів, здоров’я населення, продуктивності сільськогосподарського та лісового господарства, зменшенні корисності рекреаційних ресурсів.