Розділи

загрузка...
10.2. Основні завдання та показники соціальної політики; Державне регулювання економіки - Чистов С. М.

10.2. Основні завдання та показники соціальної політики

Під час переходу України до ринкових відносин соціальна політика держави зосереджується на тому, щоб відповідно до наявних фінансових можливостей забезпечити органічне поєднання макроекономічної трансформації із соціальною спрямованістю реформ.

Соціальна політика має бути адекватною стану економіки, сприяти виходу з кризи, забезпечити дотримання мінімально необхідних стандартів життєвого рівня населення. Водночас заходи соціальної політики спрямовуються на збереження та відтворення трудового потенціалу народу, утвердження необхідної мотивації продуктивної праці, запобігання масовому безробіттю.

Для реального втілення в життя цих складових соціальної політики потрібна реалізація таких завдань:

Процес підвищення рівня життя населення передбачає зв’язок та узгодження низки узагальнених та окремих показників. Це соціально-демографічні (кількість населення, його склад за статтю, віком і соціальним станом; особливості відтворення й міграції населення); узагальнені вартісні показники добробуту народу (національний дохід на душу населення, сукупні ресурси для споживання та невиробничого будівництва, обсяг основних фондів невиробничого призначення); показники, які характеризують умови й оплату праці (кількість робітників, зайнятих ручною працею, темпи скорочення застосування ручної праці, підвищення кваліфікації робітників і спеціалістів, оплата праці зайнятих у народному господарстві); показники розвитку сфери послуг; показники зростання доходів і споживання населення (динаміка та структура реальних доходів населення, обсяг продажу товарів на душу населення, споживання найважливіших продуктів харчування і непродовольчих товарів).

Показниками результативності соціальної політики є рівень і якість життя населення. Під рівнем життя населення слід розуміти міру задоволення матеріальних, духовних і соціальних потреб людини, яку забезпечує сукупність матеріальних і соціальних умов життя. Основними елементами рівня життя є: рівень і структура споживання матеріальних благ (продуктів харчування та непродовольчих товарів); рівень споживання послуг установ побутового обслуговування, охорони здоров’я, освіти, культури, соціального забезпечення, фізкультури; рівень забезпечення житлом.

Для оцінки рівня життя населення використовуються такі показники: прожитковий мінімум; величина вартості прожиткового мінімуму; вартісна величина «споживчого кошика» продуктів харчування; межа малозабезпеченості; мінімальна заробітна плата та мінімальна пенсія тощо.

Соціальний захист населення слід розглядати як систему законодавчих, економічних, соціальних і соціально-психологічних гарантій.

Механізм соціального захисту населення грунтується на таких головних принципах:

Елементами системи соціального захисту під час переходу до ринкових відносин є:

Розглянемо деякі складові механізму соціального захисту.

Рівень життя людей, які позбавлені можливості брати участь у суспільному виробництві, повністю або значною мірою залежить від держави. До цієї категорії слід віднести: осіб, що не досягли працездатного віку, серед яких більшість становлять діти в сім’ях, а також діти, що перебувають у спеціальних дитячих закладах; інвалідів з дитинства; осіб, які досягли непрацездатного віку (пенсіонери, а також особи, що з різних причин не мають права на пенсійне забезпечення); тимчасово непрацездатних унаслідок захворювання, вагітності і пологів, або таких, що доглядають дітей та хворих членів сім’ї.

За функціонування ринкової економіки складовими соціальної допомоги непрацездатним, а також малозабезпеченим громадянам крім пенсійного забезпечення є:

Першочерговим є питання забезпечення зайнятості працездатного населення. Щодо цього держава має такі обов’язки:

Реалізація соціальної політики та розбудова соціальної сфери згідно з пріоритетами національного, суспільного, культурного й духовного відродження зумовлює необхідність державного регулювання розвитку соціальної сфери та рівня життя населення.

У зв’язку з процесами роздержавлення і приватизації уряд та інші державні структури повинні регулювати виробництво дефіцитних товарів та послуг і не тільки не допускати згортання цього виробництва, а й сприяти його збільшенню. З цією метою і проводиться структурна перебудова економіки, здійснюється конверсія оборонних галузей, їх переорієнтація на створення сучасних технологій, на переоснащення виробництва, а також на безпосередній випуск товарів за запитами споживачів, особливо, коли він технологічно можливий без докорінної капіталомісткої модернізації виробництва.

Усі важелі державного регулювання потрібно застосувати, щоб найближчим часом вийти з продовольчої кризи, задовольнити передусім власні потреби в продуктах харчування. Якщо вміло виділити зони виробництва екологічно чистих продуктів харчування, налагодити глибоку переробку сільськогосподарської сировини, запровадити сучасні методи товарного пакування харчових продуктів, то наші продукти будуть конкурентоспроможними. Отже, держава повинна допомогти промисловості докорінно реконструювати й модернізувати переробні підприємства, створити нові заводи й цехи із сучасною технологією в місцях виробництва сільськогосподарської сировини.

Нині обов’язковою вимогою до державного регулювання є забезпечення залежності рівня оплати праці від її результатів з тим, щоб у такий спосіб заінтересувати найманих працівників на підприємствах усіх форм власності високопродуктивно працювати, стримати зростання невиправданих витрат на виробництво, а на цій підставі обмежити підвищення цін та інфляцію. Будь-який заробіток має бути виплачений працівникові тільки за виконану роботу чи надану послугу. Як джерело коштів на оплату праці працівників підприємств може розглядатися тільки частина прибутку, одержаного в результаті їхньої господарської діяльності.

Метою державного регулювання є також розбудова національної системи соціального захисту населення в період формування ринкової економіки з допомогою створення правової і нормативної бази, опрацювання механізмів захисту та державних гарантій, виходячи з реальних можливостей економіки. Засадними в системі соціального захисту мають стати такі принципи: поширення захисту на осіб, які працюють за наймом, членів їх сімей та непрацездатних громадян, диференційований підхід до різних соціально-демографічних груп населення залежно від міри їх економічної самостійності, працездатності, можливості підвищення добробуту власними силами; перерозподіл економічної відповідальності за реалізацію соціальних гарантій між державою, підприємствами і громадянами; визначення рівня соціальних гарантій на підставі системи соціальних нормативів; відповідність форм соціального захисту рівню розвитку ринкових відносин в економіці.

У процесі формування ринкової економіки на державу покладається обов’язок розбудови соціальної інфраструктури, яка створює можливості для соціального обслуговування населення, забезпечує економію суспільної праці, збільшує фонд вільного часу людей, поліпшує використання бюджету сім’ї, узгоджує доходи з попитом населення, забезпечує комфортність навколишнього середовища.

Зусилля та кошти держави обов’язково повинні спрямовуватись на створення умов для розвитку галузей освіти, охорони здоров’я, науки, культури, що є вкрай необхідним для зміцнення фізичного та духовного стану громадян нашого суспільства. З допомогою всіх цивілізованих засобів впливу та налагодженої соціальної інфраструктури держава має зосередити зусилля народу, його інтелігенції на збереженні й відновленні культурно-історичної та мистецької спадщини, на розвиток у людей естетичного бачення світу, культурного самовиховання.

Кризовий стан економіки України потребує активнішої політики щодо заходів із соціальної підтримки населення насамперед пенсіонерів, малозабезпечених непрацездатних громадян і їхніх сімей, а також удосконалення системи оплати праці. Без цього всі позитивні результати ринкових реформ і стабілізації виробництва будуть зведені нанівець постійним зростанням соціального напруження в суспільстві.

Такими заходами є прийняття законодавчих актів, спрямованих на соціальний захист населення; розробка соціальних прогнозів; розробка показників соціального захисту і рівня життя в державних індикативних планах та способів їх досягнення; запровадження системи фіксованих цін на певні товари та послуги населенню; коригування рівня процентних ставок на вклади населення.

На макрорівні функції державного регулювання рівня життя й соціального захисту населення здійснюють Міністерство економіки, Міністерство праці і соціальної політики.

Через недосконалість ринкових механізмів основною формою державного регулювання є планові прогнози рівня життя населення.

Для характеристики матеріальних засад, сучасного стану і напрямів розвитку народного добробуту необхідно розглянути: