Розділи

загрузка...
6.3. Механізм державного регулювання підприємництва; Державне регулювання економіки - Чистов С. М.

6.3. Механізм державного регулювання підприємництва

На нинішньому етапі розвитку України, коли трансформаційний спад поступово змінюється структурною перебудовою, паралельно з процесами становлення підприємницького сектору відбувається формування механізму його державного регулювання. Тобто державна підприємницька політика ще перебуває в зародковому стані і є так само недосконалою, як і всі інші інструменти регулювання. Наявний механізм державного регулювання підприємництва в загальному вигляді (досить умовно) показано на рис. 6.2.

Важливою складовою механізму державного регулювання підприємництва має стати система його державної підтримки, створення якої нині проголошується як запорука поліпшення стану в усіх сферах соціально-економічного життя суспільства: розвитку вітчизняного виробництва, виходу з кризи, підвищення зарплати та пенсій, життєвого рівня населення, збереження системи освіти, охорони здоров’я, культури тощо.

Економічний зміст державної підтримки полягає в розробці та реалізації системи державних програм науково-технічного, ресурсного, фінансового, консультативного, кадрового та іншого сприяння розвитку підприємництва.

Державні програми підтримки можуть виконуватись центральною чи місцевою владою, суспільними (некомерційними) структурами або через приватні організації, яким для цієї мети надаються державні субсидії.

Механізм державного регулювання  підприємництва

Рис. 6.2. Механізм державного регулювання підприємництва

На жаль, можливість регіоналізації втілення таких програм у перехідних економіках є досить сумнівною: місцева влада, як правило, не має потрібного досвіду, негативно ставиться до новонародженого підприємництва, є корумпованою та надто забюрократизованою. Через це значно доцільніше доручити функції підтримки підприємництва самому приватному сектору (принаймні в більшій частині).

Така практика є досить поширеною в усьому світі.

За державою залишатиметься формування тих невід’ємних елементів соціально-економічного простору, які підприємницький сектор не спроможний створити самостійно, а саме:

Розглянемо основні напрямки нормативно-правового забезпечення.

Нормативно-правове (адміністративне) забезпечення розвитку підприємництва

1. Законодавче забезпечення — формування чинного законодавства України стосовно підприємницької діяльності та його вдосконалення.

Базою цього забезпечення є законодавчі та інші нормативно-правові акти, відповідні норми цивільного, кредитно-фінансового, податкового, адміністративного, трудового та інших галузей чинного законодавства, основними з яких є Закони України «Про підприємництво», «Про власність», «Про підприємства України», «Про господарські товариства», що були затверджені ще 1991 року та безперечно потребують серйозного перегляду. Крім того, виникла об’єктивна необхідність ухвалити низку нових нормативних та інструктивних документів, зокрема щодо розвитку приватного та малого бізнесу, зокрема. Підприємці давно очікують на прийняття Законів України «Про державну підтримку підприємництва», «Про приватну власність», «Про ліцензування», «Про малі підприємства», «Про кредитні спілки» тощо.

2. Нормативне регулювання щодо підприємств державного сектору, коли держава як власник основних засобів виробництва директивно впроваджує певні нормативи і здійснює контроль за цим процесом. Для підприємств недержавного сектору нормативне регулювання здебільшого має індикативний характер. Нормативне регулювання полягає в установленні державою граничних розмірів окремих показників, що характеризують якісний стан підприємств. Нині використовуються такі показники:

3. Адміністративне регулювання як складова нормативно-правового забезпечення підприємництва має цілий арсенал адміністративних засобів, що базуються на силі державної влади і включають різного роду заборони, дозволи, примушування тощо.

Основними видами адміністративного регулювання, що використовуються нині, є державна реєстрація підприємства, ліцензування, сертифікація та стандартизація.

Державна реєстрація підприємства

Право на здійснення підприємницької діяльності підприємство набуває лише після акту його державної реєстрації; інакше така діяльність визнається незаконною. Існують певний порядок і умови реєстрації нового підприємства. Будь-яка підприємницька структура вважається створеною і набуває прав юридичної особи з дня її реєстрації в державній адміністрації місцевої влади за місцем знаходження підприємства (фірми) або за місцем проживання підприємця.

В Україні діє протягом останніх років типова схема реєстрації новоствореного підприємства. Так, схема заснування й реєстрації підприємства без створення юридичної особи є досить простою і складається з таких етапів: рішення про започаткування підприємницької діяльності; звернення у реєстраційний орган держадміністрації; реєстрація; звернення в податкову інспекцію; звернення до нотаріуса; звернення в банківську установу; звернення у місцевий відділ внутрішніх справ; звернення у штемпельно-гравірувальну майстерню; ліцензування.

Слід зазначити, що в Україні вже функціонує єдиний реєстр суб’єктів підприємництва, в стадії формування перебуває єдина система органів державної реєстрації. Крім того, має бути створена Ліцензійна палата України, що об’єднає існуючі органи державної реєстрації під своїм керівництвом.

Ліцензування підприємницької діяльності

Ринок не передбачає необмеженої свободи дій підприємницьких структур. Відповідно до чинного законодавства України деякі види підприємницької діяльності потребують спеціального ліцензування (табл. 6.2).

Таблиця 6.2

Основні види підприємницької діяльності в Україні, що підлягають ліцензуванню

Види підприємницької діяльності

Орган, що видає ліцензію

Пошук та експлуатація родовищ корисних копалин

Держкомгеології за узгодженням із Держнаглядохоронпраці

Виробництво, ремонт і реалізація спортивної (мисливської) вогнепальної та холодної зброї, виготовлення печаток і штампів

Міністерство внутрішніх справ

Юридична практика; судово-експертна діяльність

Міністерство юстиції

Виготовлення вина та коньячних виробів

Міністерство агропромкомплексу

Видобуток дорогоцінних металів (каменів) і виготовлення виробів з них

Міністерство фінансів

Внутрішні та міжнародні перевезення пасажирів і вантажів

Міністерство транспорту

Виробництво і ремонт засобів вимірювання та контролю

Держстандарт

Виготовлення пива, спирту, лікеро-горілчаних і тютюнових виробів

Держхарчопром

Виготовлення та реалізація ліків, здійснення медичної практики

Міністерство охорони здоров’я

Проектування, будівництво та експлуатація об’єктів атомної енергетики

Держатомнагляд

Виготовлення та реалізація хімічних речовин

Міністерство промислової політики

Торгівля алкогольними напоями та тютюновими виробами

Районні державні адміністрації

Закінчення табл. 6.2

Види підприємницької діяльності

Орган, що видає ліцензію

Посередницька діяльність із приватизаційними паперами

Фонд державного майна

Транспортно-експедиційні послуги з перевезення зовнішньоторговельних і транзитних вантажів

Міністерство зовнішньоекономічних зв’язків і торгівлі

Діяльність, пов’язана з наданням послуг для одержання загальної середньої освіти

Обласні державні адміністрації

Діяльність, що пов’язана з професійною освітою та підготовкою спеціалістів різних рівнів кваліфікації

Міністерство освіти та науки

Діяльність, що пов’язана з наданням туристичних послуг

Держкомтуризм

Аудиторська діяльність

Аудиторська палата

Страхова діяльність

Комітет у справах нагляду за страховою діяльністю

Виробництво пожежної техніки та протипожежного обладнання

Головне управління пожежної охорони МВС

Діяльність у різних сферах фінансового та валютного ринку

Національний банк України

Надання ліцензій здійснюється на підставі ліцензійної угоди, яка передбачає сплату суб’єктом підприємницької діяльності, якому надається ліцензія, певної ліцензійної винагороди. Остання може мати вигляд процентних відрахувань (роялті) або пашуальних платежів (разова плата за користування ліцензією).

Сертифікація та стандартизація

Сертифікація та стандартизація є стратегічними напрямками адміністративного регулювання в рамках підприємницької політики і, на жаль, створюють найбільше перешкод для підприємців.

В Україні створено Державний комітет стандартизації та сертифікації, основним завданням якого є формування ефективно діючої національної системи сертифікації та стандартизації, яка була б спрямована на захист національного споживача й товаровиробника від неякісної продукції та пристосована до сучасних ринкових вимог світового співтовариства, зокрема ЄС. Нинішня система поки що є малоефективною та недосконалою. Так, в одній державній установі зосереджено майже всі монопольні функції щодо стандартизації, сертифікації, акредитації та відповідності технічним вимогам, при цьому Держстандарт самостійно розробляє нормативи для всіх названих процедур. Але світова практика доводить, що не може бути єдиного органу, котрий би визначав процедури із сертифікації, наприклад, літаків та ліків. У багатьох країнах є до 20 різноманітних обов’язкових процедур сертифікації, які здійснюються різними організаціями чи лабораторіями.

Дерегулювання підприємництва

На сучасному етапі розвитку України суттєвим елементом державної підтримки бізнесу, особливо його нормативно-правового забезпечення, має стати дерегулювання (адміністративна реформа). Термін «дерегулювання підприємництва» з’явився в Україні на початку 1998 р. після Указу Президента України «Про усунення обмежень, що стримують розвиток підприємницької діяльності», де вперше роз’яснювалося це поняття.

Дерегулювання підприємництва — це сукупність заходів, спрямованих на зменшення втручання державних органів у підприємницьку діяльність, усунення правових, адміністративних, економічних та організаційних перешкод для її розвитку, а саме: спрощення порядку створення, реєстрації та ліквідації суб’єктів підприємництва; скорочення переліку видів підприємницької діяльності, що підлягають ліцензуванню та патентуванню, потребують одержання сертифікатів та будь-яких інших дозволів на здійснення підприємництва; обмеження кількості перевірок та права контролю за діяльністю суб’єктів підприємництва для зменшення тиску контролюючих органів; спрощення процедури митного оформлення вантажів у процесі здійснення експортно-імпортних операцій; забезпечення послідовності та стабільності нормативно-правового регулювання підприємництва.

Інституціональні засади державної підтримки підприємництва

Інституціональні засади державної підтримки підприємництва включають: наявність організаційної структури; наявність ринкової інфраструктури; інформаційно-консультаційне забезпечення підприємництва; кадрове забезпечення; науково-методичне забезпечення; моніторинг державної підтримки.

Організаційна структура державної підтримки підприємництва перебуває поки що в стадії формування. Зокрема, ще й досі не створено місцевого рівня державної підтримки малого підприємства (на рівні міст, районів).

Центральним органом, який нині забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері розвитку й підтримки підприємництва є Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва. Головне завдання цього органу — формування підприємницької політики, а передовсім — узагальнення практики застосування законодавства з питань підприємницької діяльності та її ліцензування, опрацювання пропозицій, спрямованих на його вдосконалення. Крім того, комітет сприяє розвиткові малого підприємництва, системи його консультативної та інформаційної підтримки і готує пропозиції про впровадження й удосконалення механізмів фінансово-кредитної підтримки підприємництва та його зовнішньоекономічної діяльності, координує систему підготовки й перепідготовки кадрів та ін. Вагомий внесок у розроблення законодавчих і нормативних актів регулювання підприємництва здійснюють комісія Верховної Ради України з питань економічної реформи та управління народним господарством, відділ з питань власності й підприємництва Кабінету Міністрів України, управління розвитком недержавного сектору Міністерства економіки України, недержавні об’єднання — спілки, асоціації, навчальні центри тощо.

Так, в Україні створено значну кількість громадських організацій, які мають на меті сприяння підприємництву: Спілка кооперативів та підприємців (1989 р.), Федерація профспілок працівників кооперації та інших форм підприємництва України (1990 р.), Спілка малих підприємств України та Спілка орендарів та підприємців України (1990 р.), Українська Спілка промисловців та підприємців (1992 р.), Асоціація сприяння розвитку приватного підприємництва в Україні «Єдність» (1994 р.), регіональні асоціації підприємців у Придніпров’ї, на Тернопільщині, у Вінницькій та Львівській областях, Гільдія підприємців Києва, Міжнародна спілка українських підприємців, Міжрегіональний форум підприємців (1996—1997 рр.), Інноваційна палата України (2000 р.) та ін.

Організація ефективної підтримки підприємництва обов’язково потребує формування розвинутої інфраструктури, що є невід’ємним компонентом ринкових відносин і створює сприятливі умови для розвитку бізнесу, у тому числі й малого.

В Україні інфраструктурі ринку ще й досі властиві хаотичність, нерівномірний розвиток, неналагодженість взаємозв’язків між різними її учасниками, а тому її функціонування як єдиного цілого поки що є проблематичним. Фактично її формування теж тільки-но розпочалося. У цьому процесі беруть участь як держава, так і ділові кола, а також міжнародні фінансові організації. Інфраструктура ринку — це сукупність державних, приватних та громадських інститутів (організацій, установ та об’єднань), які обслуговують інтереси суб’єктів підприємницької діяльності, забезпечують їхню господарську діяльність та сприяють підвищенню її ефективності. До складу інфраструктури ринку входять:

1. Фінансово-кредитна інфраструктураустанови, які займаються акумуляцією тимчасово позичених грошових ресурсів і перетворюють їх на кредити, а саме: банки, фондові та валютні біржі, інвестиційні фонди та компанії, кредитні, страхові й гарантійні установи, кредитні спілки, фонди громадських об’єднань.

В Україні нині діє близько 230 банків, 630 інвестиційних компаній та фондів, 560 страхових компаній, 580 довірчих товариств. Із загальної кількості банків — 2 банки є державними, 175 — акціонерними товариствами, 53 — товариствами з обмеженою відповідальністю, 14 банків створено із залученням іноземного капіталу (в тому числі 2 зі 100% іноземним капіталом). Починаючи з 1996 р. банки активізували роботу з кредитування конкретних підприємств.

2. Організаційно-технічна інфраструктура — товарні біржі, торгові доми, лізингові компанії, асоціації підприємств, транспортні комунікації, засоби зв’язку. В Україні зареєстровано 111 бірж, з них: універсальних, товарно-сировинних і товарних — 57, спеціалізованих — 15, товарно-фондових — 14, агропромислових — 13, нерухомості — 12. Практичну діяльність здійснювали тільки 96 бірж. На сільськогосподарському ринку функціонує Українська аграрна біржа і 22 регіональні аграрні біржі. Створюються регіональні торгові доми. Чільне місце на біржовому ринку цінних паперів належить Українській фондовій біржі (УФБ) і 29 її філіям у всіх обласних центрах та великих містах України. У 1996 р. почали діяти Київська міжнародна та Донецька фондові біржі.

Деякі організаційні форми виконують функції загальної координації ринкових зв’язків (асоціації, торгові палати), інші — є спеціальними державними органами (служби контролю за стандартами та цінами, податкові інспекції тощо).

3. Інформаційно-аналітична інфраструктура — інформаційні, консультативні, юридичні фірми, бізнес-центри і бізнес-інкубатори, аудиторські організації. Нині в Україні діють близько 1400 аудиторських фірм. До функцій установ цієї підгрупи входить надання консультацій підприємцям, підготовка спеціалістів для малих підприємств, вивчення динаміки ринкової кон’юнктури, прогнозування та моделювання наслідків тих чи інших рішень, розробка економічної поведінки підприємств, вивчення ринкової динаміки тощо.

Актуальну проблему створення ефективно діючої ринкової інфраструктури держава може вирішити через: підвищення якості вже наявних інститутів посередництва; сприяння збільшенню кількості суб’єктів інфраструктури та урізноманітненню їхньої діяльності; сприяння формуванню інфраструктури, зорієнтованої спеціально на сектор малого та середнього бізнесу.

Інформаційне, кадрове, науково-методичне забезпечення підприємництва

Розвиток підприємництва потребує створення розвинутої системи інформаційно-консультаційного забезпечення та інфраструктури, що підтримує її діяльність.

Основним елементом такої системи стане мережа регіональних інформаційно-аналітичних центрів, які в майбутньому інтегруються в єдину інформаційну систему.

Головними завданнями регіональних інформаційно-аналітичних центрів мають бути:

Зазначена система передбачає диференційоване інформаційне обслуговування суб’єктів малого підприємництва залежно від його технічного забезпечення та платоспроможності.

З метою створення ефективної системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів для підприємницької діяльності в межах системи державної підтримки бізнесу здійснюється цілий комплекс заходів: навчання основ теорії і практики підприємництва у сфері державної освіти, включаючи загальноосвітню, професійну, середню спеціальну та вищу освіту; забезпечення перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів через розвинуту мережу центрів перепідготовки; сприяння залученню окремих категорій населення до підприємницької діяльності.

Держава сприяє розробленню навчальних планів, програм і методичних посібників для підготовки підприємців залежно від рівня їхньої базової підготовки, термінів навчання, для підвищення кваліфікації вчителів та викладачів, використання державних телерадіоканалів для навчання широких верств населення основ підприємницької діяльності.

Система підготовки та перепідготовки кадрів здійснюється з використанням можливостей міжнародних організацій і фондів, а також з урахуванням досвіду іноземних держав.

Сприяння розвитку підприємництва в Україні неможливе без його науково-методичного забезпечення, що передбачає: проведення комплексу наукових досліджень, пов’язаних із проблемами розвитку підприємництва, зокрема малого та середнього, визначення найбільш ефективних форм та методів підтримки такого бізнесу; розробку та впровадження нових підходів і методів щодо проведення аналізу та прогнозування розвитку цього сектору економіки; вивчення світового досвіду з питань формування державної політики сприяння розвитку підприємництва.

Особливу роль має відіграти запровадження постійного моніторингу державної підтримки підприємництва та механізмів регулювання діяльності в цій сфері, що дасть змогу відстежувати зміни та напрями його розвитку як на державному, так і на регіональному рівнях, а також своєчасно застосовувати важелі державного регулювання з метою поліпшення економічного клімату для здійснення господарської діяльності підприємницьких структур.

Функціональні (цільові) засади державної підтримки підприємництва

Державна підтримка підприємництва крім нормативно-законодавчого та інституціонального сприяння використовує також і функціональні (цільові) форми та методи, які умовно можна розділити на такі складові: матеріально-технічна підтримка; науково-технічна (інноваційна) підтримка (розд. 5); фінансово-інвестиційна підтримка; податкове регулювання та сприяння самофінансуванню бізнесу; зовнішньоекономічне регулювання та захист національних підприємств (розд. 7); екологічне регулювання бізнесу (розд. 11).

Матеріально-технічна підтримка підприємництва

На сучасному етапі розвитку підприємництва через дефіцит достатніх фінансових коштів або за браком таких у малих підприємств гостро постає проблема розвитку та переоснащення виробничої бази цих підприємств, передовсім виробничого устаткування та виробничих площ.

Розв’язанню цієї проблеми держава може сприяти через:

Науково-технічна (інноваційна) підтримка підприємництва

Ситуація в Україні з погляду задоволення потреб та створення умов для розвитку інноваційної складової підприємництва є досить неоднозначною. З одного боку, існує об’єктивна необхідність у створенні, реалізації і масовому поширенні нових технологій, і для цього є певні передумови (науково-технічний потенціал, накопичені розробки, висококваліфікована робоча сила), а, з іншого — діють серйозні гальмівні фактори, зокрема:

Зарубіжний досвід свідчить, що найбільш гнучкими та сприятливими для впроваджень науково-технічних досягнень є малі підприємства. Однак питома вага їх у створенні ВВП в Україні в 8—10 разів менша, ніж в країнах з розвинутою ринковою економікою, і становить лише близько 8%.

На нинішньому етапі розвитку в Україні ринкові чинники ще не набрали сили. Ринок інновацій, що лише зароджується в Україні, характеризується скороченням як пропозиції, так і попиту на всі різновиди інноваційних продуктів: винаходи, корисні моделі, промислові зразки, технології, «ноу-хау» тощо. У нашій країні досі не створено реальних діючих механізмів державної підтримки, ухвалені нормативно-правові акти не мають послідовного та комплексного характеру, питання механізму передачі інновацій у сферу малого підприємництва залишається практично не врегульованим.

Загальними правовими засадами у цій сфері є Закони України «Про власність» (1991 р.) — стосовно інтелектуальної власності; «Про охорону прав на винаходи та корисні моделі» (1993 р.), «Про охорону прав на промислові зразки» (1993 р.), «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» (1993 р.), «Про основи державної політики у сфері науки і науково-технічної діяльності» (1991 р.), «Про оподаткування прибутку підприємств» (1997 р.) — стосовно інноваційної діяльності та ін. Є нагальна необхідність удосконалити існуючі нормативно-правові документи та впровадити нові, наприклад Закони «Про державну підтримку інноваційної діяльності», «Про державну підтримку малого підприємництва в Україні» тощо.

Спеціалізованими органами з цих питань є Міністерство освіти і науки України, Державний інноваційний фонд, Державне патентне відомство України, а також нещодавно створена Інноваційна палата України, що є громадською структурою. Ці органи мають сприяти створенню ефективних механізмів передачі інновацій у виробництво та запровадженню їх передовсім у сфері підприємництва, зокрема малого та середнього.

З метою стимулювання технологічного оновлення підприємництва держава може використовувати такі форми: