Розділи

загрузка...
5.2. Необхідність та сутність науково-технічної політики; Державне регулювання економіки - Чистов С. М.

5.2. Необхідність та сутність науково-технічної політики

Розвиток науки — важлива складова економічної політики

Постійне вдосконалення засобів і предметів праці, технології виробництва і його організації є головною рушійною силою розвитку продуктивних сил і економічного зростання. Перехід України до системи ринкових відносин гостро поставив проблему занепаду в останні роки рівня науки і техніки. Україна надзвичайно швидко втрачає конкурентоспроможність своєї продукції не тільки на зовнішньому, а й на внутрішньому ринку. Відбувається це насамперед через низький науково-технічний рівень, низьку якість та великі витрати на виробництво вітчизняної продукції. Сконцентрувавши всі зусилля на реалізації монетаристської концепції економічної політики, уряд не приділив достатньої уваги розвитку науково-технічного прогресу.

Практично нині в Україні відбувається катастрофічна руйнація науково-технічного та інтелектуального потенціалу суспільства. За роки реформ більше ніж у чотири рази скоротилась частка ВВП, яка витрачається на розвиток науки (табл. 5.1).

Таблиця 5.1

ЧАСТКА ВИТРАТ НА НАУКОВО-ТЕХНІЧНІ РОБОТИ В УКРАЇНІ (за даними Мінстату України)

 

1991

1992

1993

1994

1995

1996

1997

1998

1999

Фактична загальна частка витрат на науково-технічні роботи у ВВП, %

2,5

1,6

1,8

1,4

1,2

0,8

0,7

0,7

0,48

Водночас в економіці промислово-розвинутих країн вона становить 1,2—1,5%, в Південній Кореї, де в останні роки відбулось швидке зростання виробництва, витрати на науку сягнули навіть 2% від ВВП. Нині в Україні значно зріс рівень безробіття у сфері науки. Так, у фундаментальній науці кількість працівників скоротилася майже в 2 рази, а у прикладних науково-дослідних, дослідно-конструкторських установах та у вузівській науці — в 4,5 раза. За межі України виїхало 6000 науковців. Унаслідок цього 90% товарів, що виробляються в Україні, не мають наукового забезпечення, а це вже ознака слаборозвинутих країн.

Руйнування науково-технічного потенціалу зумовлює й низький рівень конкурентоспроможності товарів, що виробляються в Україні. Дослідження сучасних проблем міжнародної конкуренції дало змогу М. Портеру дійти висновку, що умовою рівноправної інтеграції країни у світове господарство є п’ять факторів: наука і технологія; капітал; робоча сила; інфраструктура; інформація. Усі вони безпосередньо пов’язані з рівнем розвитку освіти і науки.

Підтримання національної науки і освіти та їх дальший розвиток потребують негайного втручання з боку держави: треба розробити активну науково-технічну політику, побудувати оптимальний для сучасних умов економічний механізм, який поєднував би державні та ринкові важелі впливу на науково-технічні процеси і був би максимально зорієнтованим на економічне зростання України та її інтеграцію у світову економіку як промислової держави. Однією з причин браку такої політики є нерозуміння багатьма урядовцями ролі НТП в економічному зростанні, і розвитку промисловості зокрема.

Основні цілі, принципи та завдання державної науково-технічної політики

Верховна Рада України ухвалила в 1991 р. Закон «Про основи державної політики у сфері науки і науково-технічної діяльності». Цим законом визначено сутність, цілі, напрямки та основні принципи державної науково-технічної політики, окреслено основні риси організаційної структури державного управління науково-технічною діяльністю, дано характеристику форм і методів державного впливу на розвиток науково-технічної сфери. У Законі проголошено, що державна науково-технічна політика — це складова частина соціально-економічної політики України, яка визначає основні цілі, напрямки, принципи, форми і методи діяльності держави в науково-технічній сфері. Усі складові державної науково-технічної політики є єдиними, тобто вони взаємозв’язані й тісно взаємодіють, що показано на рис. 5.5.

Основними завданнями державної науково-технічної політики на перехідний період мають бути:

Одним із головних завдань науково-технічної політики є визначення пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки.

Брак активної інвестиційної політики, вивіз капіталу за кордони України, значна «тінізація» економіки зумовлюють необхідність дбайливого вибору структурних пріоритетів, тобто тих наукових напрямів, які необхідно в першу чергу розвивати за рахунок бюджету та позабюджетних фондів, внутрішніх кредитних ресурсів та іноземних інвестицій. Процес вибору загальнодержавних пріоритетів потребує врахування таких головних факторів, як науково-технічне забезпечення найважливіших для України галузей виробництва, способи розв’язання найбільш гострих проблем даного періоду, реальний потенціал в окремих галузях науки і техніки.

З огляду на ці фактори, пріоритетними мають стати галузі, які недостатньо розвинені в Україні, але дозволяють реалізувати науково-технічний потенціал інших галузей, а саме: середнє і точне машинобудування, приладобудування, нові речовини й матеріали, комп’ютерна техніка та інформаційні технології, електронна, електротехнічна та радіотехнічна промисловість. Розвиток цих галузей промисловості уможливить виведення на світовий рівень галузей, що в них Україна вже нині має значні конкурентні переваги: літакобудування, суднобудування, виробництво надтвердих матеріалів, кераміки, танків та ін. Реалізація названих пріоритетів забезпечить ефективну інтеграцію Україна в міжнародний поділ праці й сприятиме скороченню нееквівалентності зовнішньоекономічного обміну.

 

Загальна мета Створення умов для досягнення високого рівня життя, примноження національного багатства України

 

 

Поточна мета Напрямки Розробка та реалізація продуманої концепції науково-технічного розвитку

 

 

Створення соціально-економічних, організаційних, правових умов для формування та ефективного використання науково-технічного потенціалу

Розвиток пріоритетних напрямів науки і техніки та концентрація ресурсів для їх реалізації

Розробка та реалізація довгострокових державних науково-технічних програм

Підготовка наукових кадрів, інтеграція освіти, науки і виробництва

Правовий та соціальний захист наукових і творчих працівників

Створення сучасної інфраструктури науки

Установлення зв’язків з ін- шими державами для використання досягнень вітчизняної та світової науки і техніки

 

Принципи

Органічна єдність НТП з економічним, соціальним та духовним розвитком суспільства

Підтримка конкуренції і підприємництва в науково-технічній сфері

Демократизація та децентралізація управління науково-технічною діяльністю

Розвиток освіти, організація підготовки і перепідготовки необхідних кадрів

Рівноправність усіх форм організації науково-технічної діяльності

Свобода поширення науково-технічної інформації та пропаганда науково-технічних досягнень

Максимальне використання можливостей світової науки та міжнародного співробітництва

Рис. 5.5. Цілі, напрямки та основні принципи державної науково-технічної політики

Структурна перебудова науково-технічної сфери — це приведення її у відповідність із новими суспільними вимогами й можливостями економіки України. У складі науково-технічної сфери заведено виділяти чотири сектори: академічний, вузівський, галузевий, заводський. Для кожного з них характерні специфічні шляхи інтеграції в ринкову економіку, які визначаються попитом на науково-технічну продукцію, обсягами та джерелами фінансування, тривалістю науково-технічних досліджень, наявністю дослідних заводів та ін.

Для академічної та вузівської науки характерною є велика питома вага державних замовлень у планах науково-дослідних робіт, які виконуються в межах пріоритетних напрямків розвитку науки і техніки. Науково-технічні організації цього сектору, як правило, зберігають державну форму власності, але працюють на засадах госпрозрахунку, мають право збільшувати обсяги науково-дослідних робіт за рахунок прямих договорів із замовниками.

Галузеву науку за умов ринку зосереджено в структурі галузевих міністерств та холдінгових компаній або у сфері їхньої компетенції. Вона працює безпосередньо на потреби відповідних галузей. Галузева наука — це найбільший сектор науки, оскільки включає велику кількість наукових організацій самостійних за статусом, різноманітних за організаційно-правовою формою та формою власності.

Заводська наука тісно пов’язана з виробництвом, інтегрована в структуру промислових підприємств на правах структурних підрозділів або господарсько-самостійних одиниць.

Одним із напрямків структурної перебудови науково-технічної сфери є підтримка державою нових інноваційних структур: технополісів, технопарків, бізнес-інкубаторів, які сприяють активізації й розвитку науково-технічної діяльності.

Важливою умовою структурної перебудови у сфері науки є створення ринкової інфраструктури: комерційні інформаційні центри, біржі інтелектуальної власності, запроваджувальні фірми, провайдери, інноваційні фонди, лізингові фірми.

Сучасною формою прискорення впровадження досягнень НТП є франчайзинг. Франчайзинг — це угода великих корпорацій з невеликими фірмами або окремими підприємствами. Сутність франчайзингу полягає в тому, що фірма-франчайзер передає своєму партнерові (франчайзі) право здійснення окремого виду діяльності з використанням своєї технології, ліцензій, «ноу-хау», фірмової торговельної марки.

Світовий досвід свідчить, що вирішальний внесок у прискорення НТП роблять невеликі фірми. Їхня діяльність спирається на сучасну матеріально-технічну базу, висококваліфіковані наукові та технічні кадри. Невеликі фірми сприяють розвитку конкуренції в науково-технічній сфері, що скорочує тривалість досліджень та розробок і ціну науково-технічної продукції. Тому уряд повинен розробити систему підтримки приватного сектору, який виконує науково-технічні роботи. Це насамперед зниження ставки податку на прибуток, який спрямовується на придбання основних засобів для науково-технічних робіт; надання пільгових кредитів за рахунок коштів інноваційного фонду, фонду післяприватизаційної підтримки підприємств, інших позабюджетних фондів; застосування гнучкої амортизаційної політики; забезпечення охорони інтелектуальної власності; удосконалення системи патентування та ліцензування; спрощення порядку державної реєстрації науково-дослідних і проектних організацій.

Успішне проведення науково-технічної політики в Україні неможливе без активізації творчої індивідуальності, що безпосередньо пов’язано з розвитком вищої освіти. Матеріально-технічна база багатьох (особливо технічних) вищих навчальних закладів сьогодні є застарілою, потребують удосконалення програми та методи навчання. За останні роки зруйновано систему галузевих інститутів підвищення кваліфікації, у підприємств не вистачає коштів для внутрішньофірмової підготовки кадрів, знизилась мотивація молоді до вступу в аспірантуру й докторантуру. Подолати ці негативні тенденції можна, реалізуючи політику у сфері вищої освіти на трьох рівнях: державному, міжфірмовому та внутрішньофірмовому. Необхідно визнати недопустимим скорочення питомої ваги бюджетного фінансування науки і освіти у ВВП, створити умови для посилення заінтересованості вищих навчальних закладів у виконанні науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт за рахунок коштів компаній і фірм, стимулюючи водночас співробітництво компаній і фірм з університетами та технічними вузами щодо розробки нової техніки, технології, організації виробництва та підготовки фахівців.

Відомо, що наука не може розвиватися у вузьких національних рамках. Уже сьогодні близько 30% української науки фінансується за рахунок іноземних замовників. На жаль, нестабільність законодавства не сприяє розширенню цього співробітництва. Для ефективної інтеграції України у світову науку треба створити сприятливі умови для залучення іноземних інвесторів у науку, для входження в систему світової науково-технічної інформації, запровадити систему кредитних, митних, амортизаційних та інших пільг для вітчизняних експортерів науково-технічної продукції і для іноземного капіталу, що сприятиме поширенню в Україні нових виробничих технологій.

З’ясувавши основні цілі, напрямки та завдання науково-технічної політики в Україні можна дійти висновку, що всі вони тісно взаємозв’язані, а відтак потребують комплексного державного підходу до їхнього розгляду та реалізації.

Організаційно-структурні засади державної науково-технічної політики

В Україні існує розгалужена структура державних органів, що здійснюють науково-технічну політику. У структурах як законодавчих, так і виконавчих органів державної влади створено відповідні органи, до функцій яких належить формування засад науково-технічної політики.

Президент України в процесі розробки основних напрямів соціально-економічної політики визначає основні цілі та напрями науково-технічної політики. При Президенті України створено Національну раду з питань державної політики у сфері науково-технічної діяльності, до складу якої входять провідні вчені різних галузей науки, відповідальні урядовці, працівники міністерств та відомств, на яких покладено реалізацію науково-технічної політики. Національна рада готує пропозиції щодо визначення принципів, пріоритетних напрямів розвитку НТП та механізмів її реалізації.

Верховна Рада України ухвалює закони та постанови, в яких визначає основні цілі, напрями, принципи державної науково-технічної сфери, затверджує пріоритетні напрями розвитку науки і техніки, перелік національних науково-технічних програм, створює систему кредитно-фінансових, податкових та митних регуляторів у науково-технічній сфері, установлює обсяги бюджетного фінансування національних науково-технічних програм, розміри відрахувань до Державного інноваційного та інших фондів. Для вирішення питань формування науково-технічної політики при Верховній Раді України створено комітет з питань науки та народної освіти.

Кабінет Міністрів України координує роботу органів державної виконавчої влади з реалізації науково-технічної політики. Кабінет Міністрів України розробляє постанови, спрямовані на створення на підставі чинного законодавства економічних, правових і організаційних механізмів, що стимулюють діяльність усіх організаційно-правових форм підприємництва щодо прискорення НТП. Кабінет Міністрів України організує розробку національних та державних науково-технічних програм, створює органи управління та механізм реалізації програм, контролює виконання, розподіляє кошти бюджету, визначає порядок формування й використання позабюджетних фондів для науково-технічної діяльності. У процесі здійснення науково-технічної політики Кабінет Міністрів України координує роботу міністерств, відомств та інших центральних органів державного управління України й місцевих органів державної влади. Безпосередню роботу з розробки, обґрунтування та ресурсного забезпечення національних та державних науково-технічних програм проводять Міністерство економіки (головний виконавець), Державний комітет з промислової політики, галузеві міністерства, Міністерство освіти та науки, Міністерство фінансів, Національна академія наук України, галузеві академії наук. При Національній академії наук України працює міжвідомча рада з координації фундаментальних досліджень. З метою реалізації комплексного підходу до вирішення проблем науково-технічного розвитку при Кабінеті Міністрів України створено відповідну комісію.

Незважаючи на велику кількість державних органів, до функцій яких належить здійснення науково-технічної політики, єдиного державного органу, відповідального за реалізацію цієї політики, у країні, на жаль, немає. Так, проведення науково-технічної політики в промисловості здійснюється Державним комітетом з промислової політики, тоді як Державний комітет з питань науки і інтелектуальної власності, а також Державний інноваційний фонд з усіма структурами, які координують і фінансують роботи щодо впровадження більшості інноваційних проектів в економіку, чомусь підпорядковано Міністерству освіти та науки. Чинна структура унеможливлює належну реалізацію всього комплексу методів проведення науково-технічної політики, і зокрема, запровадження фінансово-кредитних та податкових регуляторів. Досвід країн Західної Європи і Південно-Східної Азії свідчить про те, що в періоди проведення активної державної політики, спрямованої на прискорення НТП, завжди створювався спеціальний державний орган, який координував роботу банку розвитку науки, техніки і технологій, інноваційних фондів та інших установ і організацій.

Для впровадження на практиці положень законів, якими передбачається використання фінансово-кредитних і податкових регуляторів, пропонується залучити до структури органів, що здійснюють науково-технічну політику, центральний банк країни, податкові органи та державні органи контролю за страховою діяльністю. Функції кожного державного органу безпосередньо пов’язуються із застосуванням конкретних методів реалізації науково-технічної політики.