Розділи

загрузка...
3.2.3. Основні підходи до проведення переговорів; Глобальна торгова система: розвиток інститутів, правил, інструментів СОТ - Циганкова Т.М.

3.2.3. Основні підходи до проведення переговорів

Основні методи проведення переговорів охарактеризовано в таблиці 2. Переговори “позиція за позицію” означають, що зниження тарифу на певну товарну позицію відбувається в обмін на зниження мита на іншу товарну позицію. Оскільки результати переговорів між двома членами завдяки РНС розповсюджуються на всіх членів, вигідною стає тактика очікування результатів переговорів інших членів. Так країна може виграти за рахунок отримання поступок від інших членів, нічого не запропонувавши натомість. Як вже згадувалось, для вирішення цієї проблеми було визначено два нові поняття: “першочергові переговорні права” та “головні постачальники”. Першочергові переговорні права зазначаються в Розкладах поступок країн.

Таблиця 6

Основні методи (підходи) щодо проведення переговорів

Методи

Основні характеристики

“Позиція за позицію” чи запит-пропозиція

- двосторонні переговори, які базуються на запитах та пропозиціях

Основна методика, що використовувалась під час раунду Кеннеді; широко використовувалась в наступних раундах та переговорах про приєднання

Лінійне зниження тарифів

- загальний (всеохоплюючий) підхід, що передбачає однакове процентне зниження бар‘єрів в усіх секторах

Використовувався під час раунду Кеннеді (формула: Т2=r*T1, де Т2 – новий знижений тариф, Т1 – початковий тариф, r – коефіцієнт від 0 до 1)

Формула гармонізації

- спрямована на досягнення більш однорідної структури тарифів членів, пропорційне усунення тарифних піків (в більшій мірі, ніж зниження тарифів).

Під час Токійського раунду використовувалась так звана Швейцарська формула: T2=R*T1/(R+T1), де R – коефіцієнт (може дорівнювати 14, 16 і т.ін.)

Нульові угоди

Повне усунення тарифів на сектор чи групу товарів

З часів раунду Кенеді почав також застосовуватись загальний (всеохоплюючий) метод зниження тарифів. Проте лінійне зниження не вирішує питання тарифної ескалації та тарифних піків. Тому під час Токійського раунду було запропоновано формулу, спрямовану на досягнення більш однорідної структури тарифів членів та пропорційне усунення тарифних піків.

Основною проблемою формульного підходу є вибір безпосередньо самої формули. Відомою є Швейцарська формула: Кінцевий тариф = (початковий тариф * R)/(початковий тариф + R), R – коефіцієнт, який може дорівнювати 14%, 16% і т.ін. Якщо діюча ставка дорівнює 50%, а коефіцієнт зниження дорівнює 25%, то кінцевий тариф становитиме 16,7%. Слід зазначити, що під час Токійського раунду крім Швейцарської формули було запропоновано ще кілька варіантів зниження тарифів.

Формульні підходи, які використовувались під час раунду Кенеді та Токійського раунду не призвели до зникнення переговорів за схемою “позиція за позицію”. Під час Уругвайського раунду формульний підхід не використовувався: переговори проходили за принципом “позиція за позицію” (або сектор за сектор).

Який би підхід не використовувався, взаємність зобов‘язань з відкриття ринків визначається виходячи з відносних, а не з абсолютних торгових потоків. Тобто один долар додаткового доступу на ринок однієї країни обмінюється на один долар відкриття ринку іншої країни.

Підхід “позиція за позицією” та загальний підхід можуть застосовуватись як до тарифних, так і до нетарифних заходів, хоча останні є більш складними, оскільки нетарифні заходи майже неможливо оцінити кількісно. Формульний підхід у випадку нетарифних заходів приймає форму загального до всіх правила, наприклад забезпечення прозорості чи недискримінації, які сприяли загальному зниженню нетарифних бар‘єрів країнами-членами СОТ.

На сучасному етапі в рамках раундів багатосторонніх переговорів використовується підхід, коли різні за змістом питання приймаються в “єдиному пакеті”. Такий підхід дозволяє досягти консенсусу між країнами з різних питань. Під час Уругвайського раунду переговорів Угоду про торгівельні аспекти прав інтелектуальної власності, в прийнятті якої були зацікавлені розвинені країни, було прийнято в обмін на “компенсаційні переваги” для країн, що розвиваються, - доступ на ринки сільськогосподарських товарів, текстилю та одягу та посиленого механізму врегулювання суперечок. Цей підхід є більш складним. При його використанні виникають труднощі з балансуванням поступок в різних сферах. Крім того, важко оцінити загальний вплив досягнутих в різних сферах домовленостей на економіку країни.