Розділи

загрузка...
3.2. Ведення дво- та багатосторонніх торговельних переговорів; 3.2.1. Раунди багатосторонніх торгових переговорів; Глобальна торгова система: розвиток інститутів, правил, інструментів СОТ - Циганкова Т.М.

3.2. Ведення дво- та багатосторонніх торговельних переговорів

3.2.1. Раунди багатосторонніх торгових переговорів

Однією з найважливіших функцій СОТ згідно Марракеської угоди про заснування Світової організації торгівлі є те, що ця організація виступає форумом для проведення торгових переговорів [1, c.5]. Слід зазначити, що система ГАТТ/СОТ успішно виконує цю функцію вже понад 50 років.

Переговори є одночасно рушійною силою і основним інструментом світової торгової системи. Вони використовуються для розробки домовленостей про правила міжнародної торгівлі, періодичного перегляду (зниження) торгових бар‘єрів, прийняття нових країн до організації та вирішення торгових спорів. Інституційно СОТ являє собою постійно діючий форум торговельних переговорів. Тут можуть обговорюватись та узгоджуватись в тому числі ті торгові питання, які так чи інакше вже висвітлені в укладених угодах. Переговори проходять як в постійно діючих, так і в спеціально створених органах, і часто є неформальними. Причому в СОТ можуть обговорюватись і узгоджуватись (вдосконалюватися) як ті питання, які вже висвітлені в укладених угодах, так і нові, дискусійні.

Хоча СОТ і є багатосторонньою організацією, її діяльність багато в чому ґрунтується на двосторонній та груповій взаємодії між країнами-членами. Будь-яка домовленість, що з‘являється, завдяки дії режиму найбільшого сприяння (РНС) розповсюджується на всіх членів і так стає багатосторонньою.

Ще в рамках системи ГАТТ країни-учасниці створили механізм регулярних багатосторонніх переговорів, на яких обговорювались найбільш важливі проблеми багатостороннього регулювання світової торгівлі та шляхів її лібералізації. Юридичною основою цих переговорів були положення ГАТТ 1947 року, які передбачали необхідність проведення переговорів про подальше узгоджене зниження торгових бар‘єрів (Стаття XXVIII bis Тарифні переговори).

Ці переговори відомі як раунди переговорів ГАТТ. Багатосторонні переговори проходили у формі періодичних сесій (раундів), тривалість яких досягала іноді 7 років. Всього відбулось 8 та розпочато новий 9-й раунд багатосторонніх торгових переговорів. Найбільш важливі з них отримали свою назву від прізвищ державних діячів, які відіграли важливу роль у їх започаткуванні, чи від назви місць початку цих переговорів (таблиця 1).

Таблиця 1

Раунди торгових переговорів [20, c.101]

Місце проведення

Роки

Кількість країн

Питання

Результати

Женева, Швейцарія

1947

23

Тарифи: переговори на основі запитів та пропозицій послідовно позиція за позицію

поступки щодо 45000 тарифних позицій

Аннесі, Франція

1949

29

Тарифи: переговори на основі запитів та пропозицій послідовно позиція за позицію

5000 тарифних поступок;

9 приєднань

Торкі, Англія

1951

32

Тарифи: переговори на основі запитів та пропозицій послідовно позиція за позицію

8700 тарифних поступок;

4 приєднання

Женева, Швейцарія

1956

33

Тарифи: переговори на основі запитів та пропозицій послідовно позиція за позицію

помірне зниження

Женева, Швейцарія

(раунд Діллона)

1960-1961

39

Тарифи: переговори на основі запитів та пропозицій послідовно позиція за позицію, викликані частково необхідністю збалансувати постуки після створення ЄЕС

обмін 4400 поступками;

відхилення пропозиції ЄЕС щодо 20% лінійного зниження тарифів на промислові товари

Женева, Швейцарія

(раунд Кеннеді)

1964-1967

74

Тарифи: формульний підхід (лінійне зниження) та переговори позиція за позицію

Нетарифні заходи: антидемпінг, митна оцінка

середній рівень тарифів зменшився на 35%; зв‘язано 33000 тарифних ліній; угоди про митну оцінку та антидемпінг

Женева, Швейцарія

(Токійський раунд)

1973-1979

99

Тарифи: формульний підхід з виключеннями

Нетарифні заходи: антидемпінг, митна оцінка, субсидії та компенсаційні заходи, державні закупівлі, ліцензування імпорту, стандарти на продукцію, захисні заходи, спеціальний та диференційований режим для країн, що розвиваються

середній рівень тарифів зменшився на третину до 6% на промисловий імпорт країн ОЕСР; узгоджено добровільні кодекси поведінки щодо всіх нетарифних питань, крім захисних заходів

Пунта-дель-Есте, Уругвай

Марракеш, Марокко

(Уругвайський раунд)

1986-1994

117

Тарифи: формульний підхід та переговори позиція за позицією

Нетарифні заходи: всі питання Токійського раунду плюс послуги, інтелектуальна власність, передвідвантажувальна інспекція,

Правила походження, пов‘язані з торгівлею інвестиційні заходи, врегулювання спорів, прозорість та огляд торгової політики

середній рівень тарифів знов в середньому зменшився на третину;

врегульовано питання торгівлі текстилем та одягом, сільськогосподарською продукцією; створення СОТ; нові угоди про послуги та ТРІПС; більшість кодексів Токійського раунду розповсюджено на всіх членів СОТ

Женева

(Доський раунд розвитку)

2001-

144

Послуги, доступ до ринку, сільське господарство, торгівельні аспекти прав інтелектуальної власності, врегулювання суперечок, інші питання

-

Перші п‘ять раундів практично повністю були присвячені питанням тарифів. В результаті першого раунду багатосторонніх торгових переговорів в Женеві в 1947 році було створено Генеральну угоду з тарифів та торгівлі. Було “здійснено обмін” приблизно 45000 тарифними поступками, які охоплювали практично половину обсягу світової торгівлі. Наступні два раунди пройшли майже одразу після створення ГАТТ і складались в основному з переговорів про приєднання. Під час раунду в Аннесі (Франція) в 1949 році до ГАТТ приєднались 9 країн, а в Торкі (Великобританія) в 1951 році – 4 країни. Таким чином, кількість договірних сторін досягла 32 країн.

Жоден з перших чотирьох раундів не мав такого великого впливу на зменшення середніх рівнів тарифного захисту як раунд 1947 року. В середньому зниження тарифів США в 1947 році склало 21,1%, а в наступних трьох раундах - відповідно 1,9%; 3,0% та 3,5% [20, c.103].

Середньозважений тариф провідних промислово розвинених країн в середині 50-х років було знижено практично до 15%.

Після заснування Європейського економічного співтовариства (ЄЕС) в 1957 році в ГАТТ було проведено ряд широкомасштабних торгових переговорів. В статті XXIV ГАТТ “Територіальне застосування – Прикордонна торгівля – Митні союзи та зони вільної торгівлі” зазначається, що створення митного союзу чи зони вільної торгівлі повинно охоплювати значну частину торгівлі і не повинно призводити до більшого рівня захисту по відношенню до країн, які не є його/її членами [2 , c.470-471].

При цьому країна, на яку негативно впливає утворення митного союзу через підвищення тарифів членом союзу, має право на компенсацію. Двосторонні переговори з ЄЕС про компенсацію проходили одночасно з більш загальними багатосторонніми торговими переговорами під час раунду в 1960-1961 роках, в якому прийняли участь 34 країни. Раунд Ділона (за прізвищем Державного секретаря США, який ініціював проведення переговорів) мав досить обмежені результати - лише 4400 тарифних поступок. Жодних поступок не було здійснено щодо сільськогосподарської продукції та багатьох інших чутливих товарів, не зважаючи на те, що внаслідок створення ЄЕС, і особливо Спільної сільськогосподарської політики цього інтеграційного угрупування, очікувалось підвищення тарифів та торгових бар‘єрів на цю продукцію.

В раунді Кеннеді прийняли участь 46 країн, хоча кількість членів в ГАТТ к кінцю раунду досягла 74 країн. Стосовно промислових товарів було запроваджено новий метод ведення тарифних переговорів – загальний формульний підхід, результатом якого стало 35% зниження середнього рівня тарифів на ці товари. Переговори “позиція за позицію” стосовно сільськогосподарської продукції були менш успішними. Раунд Кеннеді, названий на честь Президента США, був першим раундом багатосторонніх торгових переговорів, де крім тарифних питань було розглянуто також деякі нетарифні заходи. В результаті було прийнято Кодекс про антидемпінг, угоду про процедури митної оцінки США на певну продукцію. Також раунд Кеннеді став відомим внаслідок того, що на ньому було прийнято першу країну з централізованою економікою – Польщу, яка приєдналась до Угоди наприкінці раунду, а також щодо надання преференційного режиму на користь країн, що розвиваються. Це було включено в частину IV Генеральної угоди 1965 року. Починаючи з раунду Кеннеді увага країн-учасниць переноситься на питання нетарифних обмежень та проблеми торгівлі сільськогосподарською продукцією.

В Токійському раунді прийняли участь 99 країн, на які припадало вже 90% обсягів світової торгівлі. Тарифи було зменшено на тисячі промислових та сільськогосподарських товарів, і близько 33000 додаткових тарифних ліній було зв‘язано. Загальний обсяг торгівлі, на які вплинули прийняті зобов‘язання, дорівнював 300 млрд. доларів США (за показниками імпорту 1981 року). В результаті середньозважений імпортний тариф на промислову продукцію промислово розвинених країн знизився до 6%. Це зниження у 34% (за показниками доходів від тарифів) порівняне зі зниженням тарифів в результаті раунду Кеннеді. Токійський раунд також завершився прийняттям низки специфічних угод, які включали правила стосовно преференційних тарифів та нетарифного режиму на користь країн, що розвиваються, та ряд кодексів щодо нетарифних заходів та специфічних продуктів. Було узгоджено кодекси про субсидії та компенсаційні заходи, технічні бар‘єри в торгівлі (стандарти на продукцію), державні закупки, митну оцінку товарів, процедури ліцензування імпорту, антидемпінг (перегляд кодексу, прийнятого в результаті раунду Кеннеді), яловичину, молочні продукти та цивільну авіатехніку. Використання кодексів частково було викликано позицією країн, що розвиваються, не розширювати правила ГАТТ, оскільки вони вважали, що не можна буде подолати бар‘єр у дві третини голосів, необхідні для внесення доповнень в ГАТТ. Шляхом узгодження кодексів країни із схожими позиціями могли співпрацювати, без участі всіх договірних сторін ГАТТ. В той же час часто лунали аргументи, що це послаблює міжнародну торговельну систему, оскільки дозволяє країнам робити вибір серед правил, що стосувались питань, охоплених ГАТТ.

Наступний, Уругвайський раунд багатосторонніх торгових переговорів продовжив попередні тенденції розширення порядку денного переговорів (кількості питань), збільшення кількості країн-учасниць та більш тривалого терміну раунду. До порядку денного крім правил торгівлі товарами було додано пов’язані з торгівлею інвестиційні заходи, правила торгівлі послугами та торговельні аспекти прав інтелектуальної власності.

Уругвайський раунд стимулював подальшу лібералізацію міжнародної торгівлі, в тому числі не лише за рахунок зниження тарифів, але і шляхом усунення тарифів на певні товарні групи, так звані нульові угоди (zero-for-zero agreements). Генеральна угода з тарифів і торгівлі 1994 року включала серію угод з специфічних питань – багато з них стали результатом проведення повторних переговорів щодо кодексів Токійського раунду. Створення нової редакції ГАТТ дозволило договірним сторонам оминути необхідність формальної процедури доповнення ГАТТ 1947 року та одночасно забезпечити прийняття результатів раунду в Єдиному пакеті (Single Undertaking), і наступне їх дотримання всіма країнами-членами. Для інституційного оформлення створеної торговельної системи і забезпечення функціонування ГАТТ, ГАТС і ТРІПС було створено Світову організацію торгівлі.

Середньозважену за обсягами торгівлі величину тарифу на промислові товари промислово розвинених країн було знижено з 6,4% до 4% - майже 40% зниження. Для порівняння: середньозважене мито під час створення ГАТТ 1947 року складало 35%; і приблизно 15% під час раунду Кеннеді, тобто на початку 60-х років.

На першій Міністерській конференції СОТ в Сінгапурі в грудні 1996 року планувалось, що її порядок денний буде багато в чому націлений на визначення робочої програми СОТ. Проте на відміну від попередньої практики підведення підсумків, що характеризувало Міністерські конференції ГАТТ, Сінгапурська конференція перетворилась на сесію переговорів. Країни з високим рівнем доходів намагались додати до порядку денного СОТ питання державних закупівель, спрощення торгівлі, конкурентну та інвестиційну політику. Меншість розвинених країн під керівництвом США та Франції також шукали можливість ввести питання трудових стандартів. Протягом 1996 року країни АТР (Азіатсько-Тихоокеанського економічного об‘єднання) та ЄС розробляли угоду з метою усунення торгових бар‘єрів на продукти інформаційних технологій. Пропозицію щодо прийняття такої угоди було представлено в Сінгапурі, що стало несподіваною подією для країн, що розвиваються, які не входили до країн АТР. Тому деякі країни висловили незгоду щодо презентації цієї угоди за принципом “або ухвалюйте, або не приймайте участь в угоді”. Але в решті-решт угоду про інформаційні технологій було укладено 40 членами СОТ. Вона стала прикладом нульової угоди, згідно якої члени СОТ домовились повністю усунути тарифи на визначений перелік товарів. Країнам, що розвиваються, вдалось досягти того, що трудові стандарти не було внесено в порядок денний СОТ. Крім того, країни-члени домовились створити робочі групи для обговорення та вивчення наступних питань: взаємозв‘язок між торгівлею та правилами щодо конкуренції та інвестицій, прозорість державних закупівель та спрощення процедур торгівлі.

Серія угод Уругвайського раунду, переважно щодо сільського господарства та послуг, включали “вбудований порядок денний переговорів”, який передбачав початок переговорних процесів стосовно зниження торгових бар‘єрів протягом п‘яти років з часу набуття чинності угоди про заснування СОТ. У випадку послуг та сільського господарства результати переговорів були в значній мірі обмежені створенням рамок, які б дозволили прогресивну лібералізацію в майбутньому. Інші угоди містили положення про їх перегляд. З метою збільшення кількості вигідних поступок щодо різних питань та укріплення світової торгової системи, ряд урядів під керівництвом ЄС запропонували продовжити роботу не лише за “вбудованим порядком денним”, а розширити робочу програму і включити до неї тарифи і товари, а також деякі нові питання. Таким чином вони прагнули розпочати новий повномасштабний раунд переговорів. Женевська Міністерська конференція 1998 року затвердила повноваження на проведення роботи з підготовки до початку нового раунду під час наступної конференції, яку було заплановано на листопад 1999 року в Сіетлі (США). Сіетлська конференція не змогла започаткувати новий раунд. Політики США відіграли ключову роль у конференції щодо внесення питань трудових стандартів на порядок денний СОТ. В той же час багато країн, що розвиваються, були проти ухвалення порядку денного, який би включав питання трудових стандартів. Крім того, значні розбіжності щодо масштабу лібералізації світового ринку сільськогосподарської продукції між ЄС, з одного боку, та США і інших експортерів цієї продукції з іншого, були також важливим фактором неефективності Міністерської конференції в Сіетлі.

Протести на вулицях в Сіетлі протягом Міністерської конференції 1999 року являли собою безпрецедентний альянс з майже 30 тисяч активістів різних країн світу, що представляли інтереси різноманітних спілок, захисників навколишнього середовища, представників релігійних об‘єднань, які виступали проти процесу глобалізації та були стурбовані активізацією діяльності та новими напрямками роботи СОТ. Протестуючі робили гучні промови проти всього - від генетично модифікованих рослинних культур та використання дитячої праці до ембарго США проти Куби та необхідності захисту морських черепах. Об‘єднуючим фактором стала недовіра до системи СОТ, хоча більшість демонстрантів мали обмежене уявлення про цю організацію. Значну роль у підготовці таких масштабних демонстрацій відіграла мережа Інтернет - обмін інформацією через електронну пошту та висвітлення подій на веб-сторінках.

Багато звинувачень за крах переговорів в Сіетлі було висунуто на адресу неефективної та непрозорої системи прийняття рішень, яка вже не задовольняла вимоги організації з такою великою кількістю членів, складністю питань, які розглядались, і неминучими розбіжностями в основних цінностях та культурі учасників. Країни, що розвиваються, відмовлялись обговорювати будь-який зв‘язок між торгівлею та стандартами праці, і вважали, що надто мало уваги приділяється їх потребам. Для багатьох з них провал Сіетлу був своєрідною перемогою. Багатьма урядами розвинених країн вуличні демонстрації сприймались як відображення тісних зв‘язків, що існують між торгівлею з одного боку та навколишнім середовищем, правами робітників та добробутом дітей з іншого. Було здійснено багато публічних заяв з приводу того, що це є початок нової ери “людей без прибутку” та “глобалізації з людським обличчям”. В будь-якому разі після Сіетлу СОТ за влучними висловами західних журналістів залишилась “побитою” та “поляризованою”.

Країнами, що розвиваються, події Сіетлу були сприйняті як спроба багатих країн деформувати порядок денний СОТ. Вони вважали, що неурядові організації та лобістські групи, що базуються в країнах з високим рівнем життя, і чиї інтереси значно відрізняються від інтересів людей, які живуть в бідних країнах, змогли захопити ініціативу на Конференції Міністрів. Сіетл багатьма був сприйнятий як заздалегідь і добре прорахований крок з боку розвинених країн для захисту трудомістких галузей від конкуренції країн-експортерів з низьким рівнем доходу. Засобами масової інформації багатьох країн, що розвиваються, в той же час відмічалось, що у ряді випадків агітатори неурядових організацій на вулицях в Сіетлі виказували зверхність та презирство щодо бідних країн.

Пізніше СОТ було визнано, що головним фактором поразки в Сіетлі був той, що конференцію було погано підготовлено та проведено: процес об‘єднання пропозицій в єдиний текст почались лише за 8 тижнів до конференції в Сіетлі; Голова Генеральної Ради СОТ та Генеральний Директор не змогли досягти узгодження розбіжностей між позиціями основних делегацій; текст, який було представлено в Сіетлі, був скупченням питань, які ніхто не вважав адекватними рівню Міністерської конференції.

Доський раунд багатосторонніх торгових переговорів ("Доський раунд", або "Доський раунд розвитку") – перший раунд в рамках СОТ - розпочато 14 листопада 2001 року, на IV Конференції Міністрів СОТ, що проходила в м.Доха, Катар. Прийнята Декларація IV Конференції Міністрів СОТ визначила напрямки та створила вихідну базу для подальших торгових переговорів з широкого кола питань: подальшу лібералізацію торгівлі сільськогосподарською продукцією, промисловою продукцією, послугами, зниження імпортного тарифу з особливою увагою на усунення тарифних піків; вдосконалення торговельних аспектів захисту прав інтелектуальної власності, а також існуючих правил здійснення державних закупівель, процедур митного оформлення та митної оцінки, механізму захисту внутрішніх ринків від недобросовісної конкуренції (антидемпінгові, компенсаційні заходи) тощо (Додаток 4).

Декларація Міністрів особливо наголошує на проблемах країн, що розвиваються, та найменш розвинутих країн, закликаючи надати підтримку цим країнам та зобов‘язує міністрів звернути увагу “на особливу вразливість найменш розвинутих країн та на специфічні структурні проблеми, з якими вони стикаються в глобальному економічному середовищі” [30].

Відповідно до Декларації, члени СОТ проведуть переговори або консультації також з наступних питань: прозорість держаних закупівель; сприяння торгівлі; правила СОТ стосовно регіональних торговельних угод; врегулювання спорів; торгівля та навколишня середовище; електронна торгівля; торгівля, борги та фінанси; торгівля та передача технологій; технічне співробітництво та створення нових можливостей; проблеми найменш розвинутих країн; спеціальний і диференційований режими стосовно країн, що розвиваються; питання та проблеми, пов‘язані з імплементацією угод.

Крім багатосторонніх раундів, як уже зазначалось раніше, певна переговорна робота може йти у вигляді:

переговорів в рамках “вбудованого порядку денного”;

переглядів угод;

доповнення робочої програми СОТ новими питаннями.

Переговори в рамках “вбудованого порядку денного” (built-in-agenda) починаються і проводяться у відповідності з положеннями, які вже містяться в угодах СОТ. Тому такі положення отримали назву “вбудований порядок денний” переговорів. Наприклад, переговори з метою лібералізації торгівлі в секторах телекомунікацій та фінансовому були проведені та завершені після закінчення Уругвайського Раунду згідно положень Угоди про торгівлю послугами. Так само в 2000 році було розпочато переговори з метою лібералізації торгівлі в усіх секторах та переговори з метою досягнення більшого ступеня лібералізації та покращення програми реформування сільського господарства (Угода про сільське господарство). Зараз ці переговори проходять в рамках Доського раунду розвитку.

Стосовно перегляду угод слід зазначити, що додатково до положень щодо початку переговорів в певні строки, деякі Угоди СОТ передбачають огляд всіх чи певних положень з метою перевірки їх виконання чи необхідності своєчасного вдосконалення. Зокрема, до початку нового Доського раунду багатосторонніх переговорів наступні Угоди підлягали перевірці: Домовленість про правила та процедури врегулювання суперечок; Угода про торгівельні аспекти прав інтелектуальної власності (наприклад щодо виключення рослин, тварин, окрім мікроорганізмів з патентування Ст.27.3.в); Угода про пов‘язані з торгівлею інвестиційні заходи (визначення необхідності проведення переговорів з питання “інвестиційної та конкурентної політики”) тощо.

Доповнення робочої програми СОТ новими питаннями відбувається наступним чином. Рішення додати нові питання до робочої програми СОТ з метою визначити, чи слід проводити переговори з метою прийняття правил в цих сферах, приймаються на Міністерських Конференціях, що проходять кожні два роки. До робочої програми СОТ в результаті рішень, прийнятих на Міністерські Конференції в Марракеші в 1995 році, Сінгапурі в 1996 році та Женеві в 1998 році, було додано наступні питання: торгівля та охорона навколишнього середовища; торгівля та інвестиції; торгівля та конкурентна політика; сприяння торгівлі; прозорість держаних закупівель; електронна комерція. Дослідження та аналіз пов‘язаних з торгівлею проблем, які виникають в кожній з цих сфер, проводяться на основі інформації, що готується Секретаріатом, та на основі документації, що надається делегаціями. При цьому не передбачається ніяких зобов‘язань з боку країн-членів, які проводять переговори щодо створення правил.