Розділи

загрузка...
2.2.1.7. Проблеми та перспективи лібералізації світового ринку сільськогосподарської продукції; Глобальна торгова система: розвиток інститутів, правил, інструментів СОТ - Циганкова Т.М.

2.2.1.7. Проблеми та перспективи лібералізації світового ринку сільськогосподарської продукції

Програма реформ Уругвайського раунду, спрямована на лібералізацію торгівлі в сільськогосподарському секторі, включає широкий діапазон зобов’язань в сферах доступу до ринків, експортного субсидування і внутрішньої підтримки. Процес виконання цих зобов’язань, що почався 1 січня 1995 року, є предметом багатостороннього нагляду у рамках Комітету з сільського господарства СОТ, що складається з усіх членів СОТ та здійснює контроль за виконанням взятих членами зобов’язань на основі регулярних та ad hoc повідомлень, що стосуються як загальних, так і специфічних (виникаючих незаплановано) питань щодо імплементації положень Угоди про сільське господарство. Комітет зацікавлений як в успішному виконанні Угоди в цілому, так і у дотриманні своїх зобов’язань кожним з членів організації. Тому свою роботу Комітет будує на основі повідомлень членів, які направляються на його адресу і містять:

  1. регулярні повідомлення щодо умов доступу до ринку в контексті виконання тарифних зобов’язань та використання спеціальних заходів захисту сільського господарства;
  2. повідомлення про виконання зобов’язань щодо експортних субсидій, включаючи рівень субсидованого експорту, бюджетні витрати на експортні субсидії, загальний обсяг експорті та обсяг угод по наданню допомоги товарами харчової промисловості по специфічних продуктах та групах товарів;
  3. огляди зобов’язань щодо внутрішньої підтримки, що включають як інформацію про її зниження, так і про інші заходи внутрішньої підтримки, які є дозволеними і не підлягають скороченню.

Відомо, що угоди Уругвайського раунду заклали фундамент і визначили графік подальшої лібералізації міжнародної торгівлі, в тому числі і торгівлі продукцією сільського господарства. Згідно цього багатосторонні переговори були розпочаті в лютому 2000 року без визначення дати їх завершення.

Однак стосовно організації багатосторонніх переговорів існувало декілько точок зору. Представники одних країн вважали, що треба негайно розпочати широкомасштабні переговори щодо сільськогосподарського ринку. Інші пропонували почекати, доки країни-члени СОТ досягнуть певного консенсусу в цій сфері і зберуться на багатосторонніх переговорах з приводу цілого ряду галузей торгівлі. Деякі великі держави, такі як Сполучені Штати і Європейський Союз віддавали перевагу переговорам, що торкаються всієї угоди Уругвайського раунду, у той час як деякі країни, що розвиваються, пропонували переговори, спрямовані на окремі сектори економіки. Перевага, всебічних переговорів полягала у можливості врахування інтересів всіх сторін по широкому колу питань. Однак, всебічні переговори могли тривати невизначений час, тоді як вузькоспеціалізовані в цьому плані є більш привабливими.

В ході цих дебатів проблеми лібералізації світового ринку сільськогосподарської продукції були поділені на традиційні проблеми, пов’язані з реалізацією Угоди про сільське господарство (1994 р.) та новітні проблеми, що недавно привернули суспільну увагу.

Традиційними проблемами лібералізації ринку сільськогосподарської продукції є:

  1. доступ на ринок;
  2. експортна конкуренція та внутрішня підтримка;
  3. питання безпеки харчових продуктів та надійності продовольчого забезпечення – документи СОТ містять “Рішення про заходи щодо можливих негативних наслідків програми реформ для найменш розвинених країн та країн, що розвиваються, які є чистими імпортерами продуктів харчування” [8. с.409-411]; цей комплекс заходів був розроблений з метою надання таким країнам технічної і фінансової допомоги в підвищенні продуктивності сільськогосподарського виробництва та вдосконаленні інфраструктури.

До проблем, пов’язаних з реалізацією Угоди про сільське господарство слід віднести:

  1. корегування рівня тарифних квот та управління ними;
  2. покарання практики цінової дискримінації шляхом укладання угод картельного типу;
  3. використання експортного кредитування та продовольчої допомоги;
  4. роль державних торговельних підприємств;
  5. проблеми країн, що розвиваються та найменш розвинених країн.

Новітні проблеми, що недавно привернули увагу світової громадськості формулюються як:

  1. багатофункціональна роль сільського господарства;
  2. застосування біотехнологій;
  3. вступ нових членів до СОТ.

Перша проблема, на наш погляд, не є новітньою, а тільки комплексно віддзеркалює роль сільського господарства в розвитку окремих країн, світової економіки в цілому, а також таких глобальних проблем людства як забруднення навколишнього середовища, голод, нерівномірність економічного розвитку тощо. Застосування біотехнологій також є проблемою в світовій торгівлі продукцією сільського господарства (обробка яловичини гормонами, пропозиція до продажу генетично модифікованих продуктів рослинництва тощо). Переговори в цій галузі повинні торкнутися питання розробки угоди, яка стане доповненням до Угоди про застосування санітарних та фітосанітарних заходів, Угоди про технічні бар’єри у торгівлі і, можливо, Угоди про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності. Ще однією з новітніх є проблема приєднання до СОТ нових членів, які мають конкурентні сільськогосподарські виробництва, або є великими імпортерами сільськогосподарської продукції. В першу чергу це стосується Китаю, який вже став членом СОТ в 2002 році, а також Росії і України, які знаходяться в процесі приєднання.

Згідно рішень Четвертої Міністерської Конференції СОТ (листопад 2001 р.) переговори щодо сільського господарства повинні закінчитися до 31 березня 2003 року, а проекти зобов’язань країн повинні бути надані до П’ятої Конференції. Основними напрямами переговорного процесу в рамках нового Раунду є: формування справедливої і ринково орієнтованої системи торгівлі сільськогосподарською продукцією; жорсткість правил торгівлі і прийняття специфічних зобов’язань в сфері підтримки сільського господарства і його захисту для корегування і запобігання обмежень на світових сільськогосподарських ринках; істотне поліпшення умов доступу до ринку; скорочення експортних субсидій з метою їх повного скасування; істотне скорочення заходів внутрішньої підтримки, що негативно впливають на міжнародну торгівлю; тарифні квоти; продовольча безпека і безпека продуктів харчування; правила надання гуманітарної допомоги; багатофункціональність агропромислового сектору і його вплив на навколишнє середовище; соціально-економічний розвиток регіонів; правила маркування і надання інформації для споживачів.