Розділи

загрузка...
2.2.1.2. Специфіка лібералізації світового ринку сільськогосподарської продукції; Глобальна торгова система: розвиток інститутів, правил, інструментів СОТ - Циганкова Т.М.

2.2.1.2. Специфіка лібералізації світового ринку сільськогосподарської продукції

Сільське господарство традиційно сприймається як винятковий або чутливий сектор глобальної торгової системи. Навіть притому, що сільськогосподарські товари, на відміну від послуг, є продуктами праці, які фізично перетинають національні кордони, в системі СОТ вони виділяються окремо через свою особливу природу і роль в розвитку міжнародної торгівлі. Ця “відмінна” природа полягає в особливостях виробничого процесу в сільському господарстві, постійному попиті на харчові продукти, які забезпечують щоденні природні потреби людини, а також в важливій ролі, яку відіграє агропромисловий сектор в історії, культурі та економіці багатьох суспільств. Саме через відмінну чутливість сільського господарства договірним сторонам ГАТТ після більш ніж декількох десятирічч періодичних переговорів, не вдалося досягти суттєвого процесу в сфері відмови від протекціоністських національних політик щодо цього сектору. Внаслідок цього торгові бар’єри в міжнародній торгівлі сільськогосподарськими товарами зміцнилися досить сильно, у той час як в інших секторах торгівлі товарами вони прогресивно знижувались. Так, якщо на початку діяльності ГАТТ середній рівень ставок мита на промислові товари складав приблизно 40%, то на сьогодні він знизився до 4%. Робота зі зниження тарифів за деякими видами товарів виробничо-технічного призначення, яка була почата в 40- роках, майже закінчена. Однак це не стосується сільськогосподарських товарів, лібералізація світового ринку яких до Уругвайського раунду багатосторонніх переговорів йшла дуже повільно. Більше того, деякі країни широко практикували програми субсидування своїх сільськогосподарських виробників. Сучасний рівень лібералізації торгівлі сільськогосподарською продукцією можна порівняти з ситуацією в торгівлі товарами, яка існувала 70-80 років тому. Однак досвід, отриманий в ході лібералізації торгівлі промисловими товарами, тепер може бути застосований і по відношенню до ринку сільськогосподарської продукції.

Шукаючи причини уповільненої лібералізації світового ринку сільськогосподарської продукції слід згадати, що ГАТТ була створена одразу після Другої Світової війни, коли голод, нестача харчових продуктів та проблеми налагодження їх безперебійного постачання буди в пам’яті багатьох людей. Саме ці умови стали причиною поновлення урядами захисних політик і розробки спеціальних програм підтримки національних виробників і стимулювання розвитку місцевого сільського господарства. Однак дедалі частіше законні заходи щодо захисту внутрішніх виробників сільськогосподарських продуктів стають залежними від інших національних і міжнародних політичних цілей, не пов’язаних з загрозою голоду. Політичні діячі охоче погоджуються захищати внутрішніх виробників від конкурентних дій з боку іноземних компаній, здобуваючи при цьому голоси виборців в сільській місцевості. Однак витрати від такого захисту повинні відшкодовувати національні споживачі і платники податків. У міжнародному плані, ринкові диспропорції, викликані застосуванням сільськогосподарських субсидій, призводять до глобальних наслідків: субсидовані товари, стаючи більш конкурентоспроможними, наносять шкоди не субсидованим виробникам, що намагаються змагатися на тому же самому ринку. Наприклад, коли Сполучені Штати Америки субсидують фермерів таким чином, щоб вони могли продавати зерно в Мексиці за дуже низькими цінами, то для мексиканських споживачів це може призвести до збільшення кількості і обсягів угод купівлі-продажу американського зерна, у той час як мексиканські виробники зерна, що вдавалися до штучних заходів зниження цін на свою продукцію, можуть бути виключені з бізнесу. Крім того, країни, що не можуть дозволити собі субсидування своїх експортерів, також не зможуть конкурувати на мексиканському ринку зерна. Таким чином, з точки зору виробників експортні субсидії можуть приносити короткострокову вигоду для одних, але створювати довгострокові втрати для інших. А з точки зору лібералізації міжнародної торгівлі уряди, які застосовують субсидії, створюючи штучні конкурентні переваги національним товаровиробникам, деформують умови конкуренції, порушуючи принцип лібералізації регіональних та товарних ринків.

Відомо, що найчастіше з боку багатьох країн критикувалося і критикується за субсидуючі дії Європейське Співтовариство, яке з свого боку аргументує виправданість своїх дій тим, що державна підтримка фермерів сприяє збереженню сільських населених пунктів Європи, сільських земель і власне стилю життя. Але це справедливо тільки для європейців, чиї більш дешеві внаслідок субсидування сільськогосподарські товари продаються не тільки в самій Європі, а по усьому світу. Такі дії європейців наносять шкоду сільському населенню інших країн, які внаслідок цього не можуть конкурувати на ринку Західної Європи.

Критики Спільно Сільськогосподарської Політики Європи (Common Agricultural Policy - CAP) доводять, що коли ЄС штучно створює потужний ринок, здатний виробляти і споживати майже необмежену кількість товарів, це створює стимул виробляти занадто багато низькоякісних товарів, тому що не існує ніякої конкуренції для стимулювання виробництва товарів більш високої якості, зниження їх ціни, і оптимізації їх виробництва. В результаті, Європа має проблеми з резервами сільськогосподарських товарів, які влучно називають “горами масла” і “озерами вина”. САР, подібно іншим політикам підтримки сільського господарства, є економічною стратегією урядів, що використовується для виконання соціальних функцій, які включають підтримку та вирівнювання доходів, збереження стилю життя, залучення населення до роботи з землею, щоб зберегти її для майбутніх поколінь. Багато аналітиків стверджують, що такі соціальні політики, з одного боку, не мають за своєю сутністю нічого поганого, але з іншого боку, торгові обмеження і субсидії, що наносять шкоду сільгоспвиробникам в інших країнах, не є найбільш ефективним та доцільним способом досягнення соціальних цілей, тому все більше держав зацікавлені в розробці і захисті своїх соціальних політик, але за допомогою способів, які мінімально деформують міжнародну торгівлю, і не знижують її ефективність в глобальному контексті.

Зростання рівня субсидування сільськогосподарського експорту створило умови для виникнення серйозних торгових суперечок у 80-х роках, в центрі яких були США та ЄС. Засуджуючи дії один одного з приводу “несправедливого” сільськогосподарського субсидування, вони у той же час на основі більш дешевого (субсидованого) експорту посилили конкурентну боротьбу і зменшили світові ціни на сільськогосподарські товари. В таких умовах інші країни-виробники сільськогосподарської продукції не могли конкурувати на світовому ринку. Більш того, невеликі національні виробники менш розвинених країн були виштовхнуті з бізнесу, а більш потужні усвідомлювали, що в цій грі не буде переможця. Ця проблема почала обговорюватись договірними сторонами на початку Уругвайського раунду (1986 р.). Метою зацікавлених сторін було внесення значних змін в правила торгівлі сільськогосподарською продукцією. Щоб врівноважити інтереси ЄС і США та стимулювати реформи міжнародної торгівлі сільськогосподарською продукцією, ряд невеликих країн об’єдналися в Кернську Групу (Cairns Group). Членами цієї групи стали Аргентина, Австралія, Болівія, Бразилія, Канада, Чилі, Колумбія, Коста-Ріка, Фіджі, Гватемала, Індонезія, Малайзія, Нова Зеландія, Парагвай, Філіппіни, Південна Африка, Таїланд і Уругвай. Частка цих країн у світовій торгівлі сільськогосподарською продукцією становить 30%.

З моменту формування Кернської Групи в 1986 році, вона домоглася того, що сільське господарство знаходиться серед основних проблем, обговорюваних на багатосторонніх переговорах. Завдяки зусиллям Кернської Групи сільське господарство стало окремим предметом переговорів на Уругвайському раунді, в результаті чого була укладена Угода про сільське господарство.

Члени Кернської Групи були задоволені результатами Уругвайського Раунду переговорів. Проте, на ї думку, багато питань залишаються невирішеними. Перш за все, це стосується необхідності переходу до сільськогосподарської політики, яка керується виключно ринковими підходами.

Після Уругвайського Раунду Кернська Група конструктивно проаналізувала угоди СОТ, що стосуються сільського господарства. Її пропозиції сприяли формуванню більш жорстких правил роботи Комітету з сільського господарства і Комітету з санітарних та фітосанітарних заходів. Група також запропонувала полегшити координацію діяльності членів при переговорах СОТ, а також прийняла участь в ході обговорення сільськогосподарської реформи Європейського Союзу.

Відповідно до Угоди по сільському господарству СОТ, багатосторонні переговори щодо сільського господарства почалися в січні 2000 року. Протягом першого року переговорів Кернська Група внесла пропозиції по трьох проблемах сільського господарства: внутрішня підтримка, доступ на ринки і експортна конкуренція. Кернська Група впевнена, що переговори по сільськогосподарських проблемах позитивно вплинуть на подальшу реформу торгівлі сільськогосподарською продукцією.

Цілі Кернської Групи з приводу сільськогосподарських переговорів викладені в “Оглядовому Висновку” і включають: глибоке скорочення всіх тарифів і припинення збільшення тарифів; скорочення будь-яких деформуючих торгівлю внутрішніх субсидій; скорочення експортних субсидій; створення прозорих правил з метою запобігання експортним субсидіям. [ ]

Члени Кернської Групи вважають, що при лібералізації ринку сільськогосподарської продукції повинні враховуватися потреби економічного розвитку країн, особливо це стосується країн, що розвиваються, яким необхідно надавати відповідну технічну підтримку.