Розділи

загрузка...
РОЗДІЛ 1. Інституційний базис та основні принципи регулювання міжнародної торгівлі; 1.1. Історія створення Світової організації торгівлі (СОТ) ; Глобальна торгова система: розвиток інститутів, правил, інструментів СОТ - Циганкова Т.М.

РОЗДІЛ 1. Інституційний базис та основні принципи регулювання міжнародної торгівлі

1.1. Історія створення Світової організації торгівлі (СОТ)

Світова організація торгівлі була створена згідно рішення Уругвайського раунду багатосторонніх торговельних переговорів і почала діяти з 1995 р. Вона є наступницею Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ – General Agreement on Tariffs and Trade GATT), укладеної одразу після Другої світової війни. ГАТТ, в свою чергу, має передісторію виникнення та історію розвитку до часу трансформації в СОТ.

Перед початком Першої світової війни міжнародна торгівля досягла вже значних обсягів. Розвиток торговельних зв’язків полегшувався в той період стабільністю валют та відносною свободою руху капіталів і робочої сили, тому нагальної необхідності у створенні міжнародної організації для регулювання торгівлі не було. Світова війна зруйнувала все це і призвела до створення режимів майже економічної автаркії. Заходи жорсткої регламентації міжнародної торгівлі, введені країнами в ході війни, діяли і після її закінчення. Відродження свободи торгівлі стало тим ідеалом, до якого прагнули країни. І дійсно, з 1919 по 1939 p. Було предприйнято багато спроб створити механізм регулювання і розвитку міжнародної торгівлі.

Вже в 1920 р. в Брюсселі під егідою Ліги Націй відбулась фінансова конференція представників 30 країн. Зрозуміло, що прийняті цією конференцією резолюції стосувались передовсім фінансових проблем. Разом з тим, відносно міжнародної торгівлі конференція висловила побажання, щоб кожна країна поступово переходила від політики протекціонізму до використання принципів вільної торгівлі.

Друга міжнародна конференція з економічних питань проходила у Генуї в 1922 p. Конференція прийняла ряд резолюцій щодо розвитку міжнародної торгівлі, а також її більшої регульованості і прогнозованості.

У 1927 р. в Женеві відбулася третя велика економічна конференція, на якій 200 делегатів і 150 експертів представляли 50 країн світу. Як наслідок, через кілька місяців на дипломатичній конференції була підписана спеціальна конвенція, згідно з якою країни брали на себе зобов’язання в шестимісячний термін зняти всі заборони й обмеження на імпорт та експорт і не замінювати їх жодними подібними заходами. Але ця конвенція не була ратифікована більшістю країн, і процес лібералізації торговельно-економічних відносин було заблоковано.

Позитивні результати цих міжнародних конференцій виявилися незначними, але саме в цей період — прийняттям конвенцій про спрощення митних формальностей (1923 р.), міжнародний торговельний арбітраж (1924 р.), охорону промислової власності (1925 р.), продукцію промисловості вторинної переробки металів (1929 р.) — було закладено основу сучасного правового підґрунтя світової системи регулювання торгівлі. Останню перед війною конференцію було скликано в 1933 р. в Лондоні. Здійснювані між двома світовими війнами спроби лібералізації торгівлі не досягли очікуваних результатів, але після Другої світової війни всі питання, які обговорювалися раніше, знову опинилися в центрі уваги урядів майже всіх країн світу.

На конференції в Бреттон-Вудсі (липень 1944 p.) були створені дві організації — Міжнародний валютний фонд і Міжнародний банк реконструкції і розвитку, а заключний акт форуму містив рекомендації державам щодо створення з метою регулювання міжнародних торговельно-економічних відносин Міжнародної організації торгівлі. Відомі дві спроби створення такого інституту: розробка Гаванського статуту (конференція в Гавані) і створення ГАТТ (конференції в Лондоні та Женеві).

На конференції в Гавані, яка відбувалася з 21 листопада 1947 р. по 24 березня 1948 р.. були присутні представники 56 країн. Гаванський статут не підписали три країни - Аргентина, Польща, Туреччина. Крім того, в роботі конференції не брали участь СРСР, Німеччина, Японія, Іспанія. Розроблена в Гавані за ініціативою США міжнародна угода містила 106 статей і мала дві основні теми: по-перше, принципи організації та регулювання міжнародної торгівлі, по-друге, створення міжнародної організації з регулювання торгівлі. Угоду ратифікували лише дві країни, а самі США пізніше відмовилися від свого проекту. Таким чином, ця спроба виявилася невдалою. Натомість на Женевській конференції, яка розпочала роботу 20 жовтня 1947 p., представникам 23 держав вдалося розробити і ухвалити угоду, яка була названа Генеральною угодою з тарифів і торгівлі.

Досягнення угоди на Женевській конференції пояснюється простотою і лаконічністю тексту ГАТТ, який містив усього 35 статей; використанням механізму двосторонніх переговорів між країною; відсутністю нововведень організаційного характеру, оскільки система відтворювала традиційний порядок функціонування міжнародних конференцій.

ГАТТ спрямував свою діяльність проти всіх видів протекціонізму, крім митних тарифів. Щоправда з метою зниження останніх, які на початок діяльності ГАТТ у багатьох країнах були занадто високими, було створено систему тарифних переговорів. Переговори починались на конференціях міністрів і продовжувались на раундах багатосторонніх торговельних переговорів.

З початку дії Генеральної угоди було проведено вісім таких раундів (табл. 1). Більшість торговельних раундів стосувалися в основному зниження тарифів, але на останніх раундах почався процес перегляду, реінтерпретації або розширення статей самої Угоди.

Таблиця 1

Раунди багатосторонніх торговельних переговорів ГАТТ

Рік проведення

Місце проведення

Предмет переговорів

Кількість країн-учасниць

1947

Женева, Швейцарія

Тарифи

23

1949

Аннесі, Франція

Тарифи

13

1951-1952

Торкі, Великобританя

Тарифи

38

1956

Женева, Швейцарія

Тарифи

26

1960-1961

Женева, Швейцарія (раунд Діллона)

Тарифи

26

1964-1967

Женева, Швейцарія (раунд Кеннеді)

Тарифи, антидемпінгові заходи

62

1973-1979

Женева, Швейцарія (Токийський раунд)

Тарифи, нетарифні та рамочні угоди

102

1986-1994

Пунта-дель-Есте, Уругвай Марракеш, Марокко (Уругвайський раунд)

Тарифи, нетарифні, антидемпінгові та рамочні угоди; послуги; інтелектуальна власність; сільське господарство; текстиль та одяг

130

Восьмий (Уругвайський) раунд торговельних переговорів був найбільш конструктивним і багатостороннім з усіх, які мали місце. Він розглянув як традиційні для ГАТТ сфери (зниження тарифів, уточнення правил і ліквідацію нетарифних перешкод), так і нові — торгівля послугами і торговельні аспекти, пов’язані з правами інтелектуальної власності, а також сфери торгівлі товарами, які тривалий час не лібералізувалися (сільське господарство і легка промисловість). Усього на раунді було ухвалено 45 Угод і протоколів, які регулюють різні напрями міжнародних торговельно-економічних відносин.

У рамках Уругвайського раунду для проведення багатосторонніх переговорів було створено досить складну організаційну структуру. До її складу увійшли: Комітет з нагляду, як спеціальний орган, призначений для спостереження за виконанням зобов’язань учасниками не вводити нових торговельних обмежень, що суперечать ГАТТ, а також 15 переговорних робочих груп (з митних тарифів; з нетарифних заходів; з тропічних товарів; з продукції, що виробляється на основі природних ресурсів; з текстилю та одягу; з сільськогосподарської продукції; з субсидій та компенсаційних заходів; з торгових аспектів прав на інтелектуальну власність, включаючи торгівлю підробленими товарами; із захисних застережень; із функціонування системи ГАТТ; із торгових аспектів інвестиційної політики; із зміни статей ГАТТ; з угод і домовленостей щодо огляду торгової політики; врегулювання суперечок; з торгівлі послугами). Крім того, в рамках Уругвайського раунду працювали численні неофіційні робочі групи.

Одним із основних підсумків Уругвайського раунду було рішення щодо створення (з 1 січня 1995 р.) організаційного механізму забезпечення реалізації комплексу договорів, що були розроблені в ході Уругвайського раунду – Світової організації торгівлі (СОТ). З моменту створення СОТ і підписання комплексу конвенцій і договорів Уругвайського раунду система ГАТТ–СОТ діє як торговельно-економічна ООН: договори є правовою основою, а СОТ – інституційним механізмом забезпечення дії цієї системи.

СОТ є новою міжнародною організаційною структурою, яка заснована на ГАТТ, результатах попередніх погоджень, а також домовленостях, досягнутих під час Уругвайського раунду, іншими словами — це об’єднання держав, спрямоване на створення і підтримку системи юридичних норм міжнародної торгівлі. Членами СОТ є 144 держави та окремі митні території, на які припадає приблизно 95% обсягу світової торгівлі. Заявки на приєднання до СОТ подали ще близько 30 країн.

В 1995 р. (1 січня) СОТ замінила Генеральну угоду з тарифів і торгівлі, яка існувала з 1947 року. Уряди, що підписали ГАТТ офіційно визначались як договірні сторони. Після підписання нових угод в межах СОТ (які включають і оновлену ГАТТ, відому як ГАТТ 1994), вони почали офіційного називатися членами СОТ. На кінець 1994 року нараховувалось 128 договірних сторін ГАТТ. До країн, які є договірними сторонами ГАТТ з початку її функціонування в 1948 р. належать: Австралія, Бельгія, Бразилія, Канада, Куба, Франція. Індія, Люксембург, М’янма, Нідерланди, Нова Зеландія, Норвегія, Пакистан, Південна Африка, Шрі Ланка, Великобританія, США, Зімбабве. В Додатку 1 показана хронологічна послідовність приєднання країн до ГАТТ. Більшість з цих 128 країн стали членами СОТ з 1 січня 1995 року. Деякі, такі як Ангола, Бенін, Чад, Конго, Гренада, Нігер, Катар, вступили до СОТ протягом 1996 – на початку 1997 рр., що було пов’язано з узгодженням окремих положень вступу. Новими членами СОТ, тобто країнами, які не були договірними сторонам ГАТТ, з 1995 року стали: Еквадор (21.01.96), Монголія (29.01.97), Панама (06.09.97), Болгарія (01.12.96), Киргизька Республіка (20.12.98), Латвія (10.02.99), Естонія (13.11.99), Йорданія (11.04.00), Грузія (14.06.00), Албанія (08.09.00), Оман (09.11.00), Хорватія (30.11.00), Литва (31.05.01), Молдова (26.07.01), Китай (11.12.01) та окрема митна територія Тайвань (01.01.02).

Статус спостерігачів в СОТ (за станом на 01.12.02) мають: Алжир, Андорра, Азербайджан, Багами, Беларусь, Бутан, Боснія, Герцеговина, Вірменія, Ватікан, Вануаті, В’єтнам, Камбоджа, Капе Верде, Казахстан, Лаоська Народна Демократична республіка, Ліван, Македонія, Непал, Російська Федерація, Салюа, Сен Томс та Принсип, Саудівська Аравія, Сейшели, Судан, Таджикистан, Тонга, Україна, Узбекистан, Йемен, Югославія. А Вірменія та Македонія завершили переговори щодо вступу і очікується, що вони стануть повноправними членами СОТ навесні 2003 року.

За правилами СОТ країни-спостерігачі (крім Ватікану) повинні протягом п’яти років з часу набуття статусу спостерігача розпочати переговорний процес щодо приєднання до СОТ. Зазначені вище країни знаходяться на різних стадіях приєднання до організації.

На сьогодні в системі СОТ виділяється чотири групи країн-членів: розвинені країни; країни, що розвиваються; найменш розвинені країни та країни з економікою перехідного типу (або транзитні країни). Усі країни, які за класифікацією ООН належать до наймеш розвинених, визначаються такими і в СОТ. Зараз до цієї групи належать 49 країн, 30 з яких є членами, а 9 знаходяться в стадії приєднання до СОТ (Додаток 2). Приблизно 100 з 144 країн-членів належать до країн, що розвиваються. Однак слід зазначити, що точні критерії визначення належності країни до цієї групи і досі відсутні, а саме віднесення відбувається на підставі “самовибору”, хоча це і не означає, що такий статус країни буде автоматично прийнятий всіми комітетами, радами і іншими підрозділами СОТ. До країн з перехідною економікою відносять ті, які в минулому мали централізовано-планову економіку (країни Східної та Центральної Європи, а також країни колишнього СРСР), а зараз здійснюють ринкові реформи. Інші країни вважаються розвиненими.

Створення СОТ фактично стало найбільшою реформою світової торгівлі за період, що минув з кінця Другої світової війни, реалізувавши у більш сучасній формі спробу створення у 1948 році Міжнародної організації торгівлі. Цим було завершено формування основного комплексу універсальних договорів системи ГАТТ, що дозволяє говорити про створення нового глобального правового порядку в трьох основних сферах торговельних операцій – товари, послуги, інтелектуальна власність – до якого сторони ГАТТ прагнули з моменту підписання Генеральної угоди.