Розділи

загрузка...
4.3.4. Дискусійні питання взаємозалежності розвитку міжнародної торгівлі та стану навколишнього середовища; Глобальна торгова система: розвиток інститутів, правил, інструментів СОТ - Циганкова Т.М.

4.3.4. Дискусійні питання взаємозалежності розвитку міжнародної торгівлі та стану навколишнього середовища

В проблемі взаємозалежності розвитку міжнародного торговельно-економічного обміну та стану глобального економічного середовища можна виділити декілько основних дискусійних питань:

чи сприяє лібералізація торгівлі неправильному використанню навколишнього середовища?

чи сприяє екологічній безпеці більше використання торговельних санкцій?

чи мають регуляторні інструменти СОТ анти-екологічну спрямованість?

чи є економічне зростання джерелом деградації навколишнього середовища?

чи заважають регуляторні механізми СОТ впровадженню дієвих екологічних політик урядами країн-членів?

чи надає лібералізація торгівлі конкурентну перевагу країнам, що мають низькі екологічні стандарти?

Розглянемо ці питання більш детально. Перше з них стосується негативного впливу лібералізації торгівлі на оточуюче середовище. Прихильники лібералізації торгівлі визначають, що такий негативний вплив можливий і навіть існує. Але проблема полягає не в самих торгових правилах (законах), а в системі оцінки ресурсів в економіці. На відміну від інших факторів виробництва, таких як праця і капітал, природні ресурси “не купуються” за своїми реальними цінами, тому є тенденція їх зайвого і нераціонального споживання. Наприклад, ціна на яблуко в торговельній мережі не відображає вартості шкоди, нанесеної навколишньому середовищу застосуванням пестицидів при його вирощуванні. Ця ціна була б набагато вищою, якби вона включала вартість компенсації шкоди, нанесеної навколишньому середовищу виробничим процесом. Це створило б для виробників економічний стимул пошуку інших технологічних процесів, які б не були такими “дорогими” для навколишнього середовища.

Ця логіка міркувань є основою принципу “забруднюючий навколишнє середовище повинен платити адекватну компенсацію”, який успішно використовує в екологічних програмах деяких країн. Таким чином, неправильне використання навколишнього середовища фактично обумовлює не лібералізація торгівлі, а невірна система оцінки виробничих ресурсів в економіці.

Поширеною точкою зору є існування прямої залежності між кількістю і жорстокістю торговельних санкцій та покращенням стану навколишнього середовища.

У системі СОТ торгові обмеження для захисту навколишнього середовища виправдані тільки тоді, коли шкода навколишньому середовищу нанесена прямо використанням торгівлі або внаслідок цього. Якщо шкода навколишньому середовищу прямо не пов’язана з торгівлею, обмеження можуть створити перекручування фактів і мати непередбачені негативні наслідки. Наприклад, щоб уникнути вирубки лісів, Індонезія ввела високі ставки експортного мита на тропічний ліс (пиломатеріали з різних порід тропічних дерев). Але рівень вирубки лісів не тільки не зменшився, а й значно підвищився. Відбулося це за рахунок того, що обмежені в експорті національні виробники спрямували свої маркетингові зусилля на внутрішній ринок, пропонуючи споживачам дорогу ексклюзивну продукцію з рідких порід тропічних дерев. І з часом попит став перевищувати рівень пропозиції, що існував на момент введення обмеження. Таким чином, не всі торговельні санкції позитивно впливають на стан екології і, тим більше, прямої залежності тут бути просто не може.

Обговорюваним є і питання анті-екологічної спрямованості регуляторних інструментів СОТ. Вище ми розглянули досить широкий спектр природоохоронних положень в Угодах СОТ (див. Х.2), жодне з яких не має анті-екологічної спрямованості. Іншою справлю є багатоаспектність наслідків застосування окремими країнами торговельних обмежень, проти яких, до речі, виступає СОТ. Показовою в плані захисту навколишнього середовища є позиція Сот щодо субсидування. Так, наприклад, Північно-Американські та Європейські сільськогосподарські дотації обумовили підвищення продуктивності фермерських господарств за рахунок інтенсивного використання дорогих пестицидів і добрив. Однак, залишки цих продуктів можуть нанести сильну шкоду навколишньому середовищу. Зусилля СОТ щодо стримування субсидування допомагають зменшити такі шкідливі для навколишнього середовища дії. Крім того, відкрита торгівля між націями також сприяє активізації конкуренції, що пов’язана з більш ефективним використанням ресурсів. А глобальне виробництво сприяє переходу до чистих технологій, тоді як менш ефективні, і такі що забруднюють навколишнє середовище виробництва, заміняються більш ефективними і чистими технологічними процесами.

Чи не найбільш обговорюваним серед фахівців є питання взаємозалежності економічного зростання та деградації навколишнього середовища. Захисники навколишнього середовища вважають, що чим більше людство виробляє, тим більше воно забруднює оточуюче середовище. Таким чином, вважаючи, що економічне зростання є джерелом деградації навколишнього середовища, вони вимагають нульового економічного зростання, щоб дати планеті час для відновлення ресурсів.

З іншого боку, їх опоненти економісти вказують на зв’язок між зростаючими доходами і можливостями поліпшення навколишнього середовища. Вони вважають, що деякі країни що розвиваються, дійсно стурбовані своїм виживанням, щоб піклуватися про забруднення навколишнього середовища. Але є безліч інших країн з високим рівнем виробництва, і з високою якістю води і повітря. Опоненти еквайроменталістів вважають, що джерелом деградації навколишнього середовища є не саме економічне зростання, а відсутність відповідної політики уряду. Так, у доповіді Brundtland і в порядку денному 21 Літнього Самміту зазначається, що захист навколишнього середовища і довгостроковий стійкий розвиток доповнюють одне одного, і процвітання, викликане торгівлею, веде до поліпшення навколишнього середовища. В тих країнах, де існує політика стійкого розвитку, торгівля допомагає стимулювати як економічне зростання, так і охорону навколишнього середовища. І навпаки, в країнах де немає подібної політики, торгівля може підсилити деградацію навколишнього середовища. Наприклад, у Гані и Нігерії, відсутність Земельних кадастрів у період лібералізації торгівлі привела до інтенсивної вирубки лісів, з метою очищення території для вирощування какао і бавовни, які користуються попитом на світовому ринку.

Серйозним звинуваченням на адресу СОТ є позиція деяких фахівців і країн стосовно того, що постанови СОТ не дають країнам проводити серйозну політику щодо захисту навколишнього середовища. Хоча СОТ явно віддає перевагу багатостороннім рішенням, ніж одностороннім, проте дозволяє країнам проводити в життя будь-які власні ухвали, але з умовою, що вони не будуть несправедливо ставити зарубіжних постачальників у гірші умови порівняно з національними товаровиробниками. Навіть, коли обмежувальні заходи, що застосовуються певною країною є дискримінаційними, вони все одно можуть бути сумісними зі Статтею ХХ ГАТТ “Загальні винятки” якщо їх прийняття необхідне для “для захисту життя чи здоров’я людей, тварин та рослин”, або стосуються “збереження природних ресурсів, які вичерпуються, якщо такі заходи застосовуються разом з обмеженням внутрішнього виробництва чи споживання”. [1. с.467-468] Через подібні положення СОТ намагається відокремити законні природоохоронні постанови країн-учасниць від незаконних торгових бар’єрів.

Деякі фахівці вважають, що лібералізація торгівлі створює конкретну перевагу тим країнам, які мають більш низькі екологічні стандарти.

Згідно з цим положенням в країні, що має низькі природоохоронні стандарти конкурентна перевага утворюється за рахунок того, що внутрішні виробники уникають витрат, пов’язаних із забрудненням навколишнього середовища, а також мають можливість залучити більше інвестицій від забруднюючих виробництв, що прагнуть знайти країну з ліберальним екологічним законодавством.

Захисники навколишнього середовища вважають за доцільне обмежити експорт із подібних країн за допомогою різноманітних торгових бар’єрів. Проте прихильники принципів лібералізації торгівлі не схильні примушувати інші країни звичайно ті, що розвиваються підвищувати свої природоохоронні стандарти шляхом застосування до них торгових санкцій. Найменш розвинені країни класифікують такі дії як еко-імперіалізм. Так, наприклад, у відомій суперечці про дельфінів і тунців, США обвинуватили в тому, що вони віддали перевагу виживанню дельфінів, а не інтересам мексиканських рибалок, чиїм заробіткам загрожувала американська торгова заборона. На практиці існує мало свідчень про те, що промислові виробництва схильні переміщатися (дуже дорогий процес), щоб уникнути витрат на охорону навколишнього середовища (в середньому вони становлять 3% вартості виробництва), але будівництво нових об’єктів дуже розповсюджено.

Дослідження Світового банку показують, що для багатонаціональних компаній дешевше використовувати такі ж технології в країнах, які розвиваються, що вони використовують в своїх філіях у розвинутих країнах. Тому зусилля щодо лібералізації торгівлі, що включає зменшення перешкод для інвестицій (право на створення фірм) можуть зробити свій внесок у поліпшення навколишнього середовища.