Розділи

загрузка...
4.2.5. Проблеми та перспективи розробки багатосторонніх норм конкурентного права; Глобальна торгова система: розвиток інститутів, правил, інструментів СОТ - Циганкова Т.М.

4.2.5. Проблеми та перспективи розробки багатосторонніх норм конкурентного права

Відсутність законодавства, яке регулює конкуренцію, або механізмів його виконання в багатьох кранах–членах СОТ є логічним обґрунтуванням необхідності ухвалення міжнародних норм, проте, це одночасно створює додаткові проблеми щодо їх розробки і узгодження. Крім того, є досить мала ймовірність того, що вдасться створити єдину всесторонню систему відповідних норм, яка влаштує всіх Членів організації. Різний рівень економічного розвитку країн, а особливо транзитний стан економіки багатьох з них, об’єктивно вимагають різних підходів та принципів організації конкурентної політики.

Навіть серед розвинених ринкових економік із сильними режимами конкурентного права, залишаються значні відмінності в цілях національних законів про конкуренцію, а також у сутності норм та режимах їх виконання. Наприклад, американське антимонопольне право покликано максимізувати добробут споживача [10], в той час як режими конкурентного права в інших країнах, таких як Канада, покликані досягати й інші цілі. Параграф 1.1 Канадської Постанови про конкуренцію зазначає, що “ціллю цієї Постанови є підтримка і заохочення конкуренції в Канаді для стимулювання ефективності й адаптивності канадської економіки, що допоможе розширити можливості присутності країни на світових ринках при одночасному визнанні ролі іноземної конкуренції у Канаді для того, щоб гарантувати малим і середнім підприємствам рівноправні можливості участі в канадській економіці і забезпечення конкурентних споживчих цін і можливостей вибору продукції.” [9-11; 13; 19, с. 29] У Європі, конкурентне право формується під впливом основної політичної цілі – стимулювання розвитку спільного ринку [12].

Іншою проблемою є те, що багато національних режимів конкурентного права створюють спеціальні виключення для певних видів діяльності чи секторів господарства. Окремі види діяльності, звільнені від впливу конкурентного права в США і Канаді, в той же час, можуть підпадати під дію Європейських конкурентних норм. Деякі національні закони явно допускають дискримінацію іноземних конкурентів і споживачів. Наприклад, закони США і Канади не забороняють картельні угоди, якщо їх діяльність носить виключно експортний характер. Канадські виробники не можуть домовитись про фіксацію цін на товари, які вони продають у Канаді, але можуть домовитись про їх фіксацію для товарів, які вони продають на зовнішніх ринках.

Названі вище проблеми обговорювались учасниками переговорів по “Угоді про торгівельні аспекти прав інтелектуальної власності”, яка стала першою спробою міжнародного торговельного співтовариства у створенні юридичної бази конкурентного права у сфері інтелектуальної власності. Сьогоднішня ситуація з конкурентним правом нагадує стан справ у сфері інтелектуальної власності до укладання Угоди, коли багато країн потерпали від нестачі базових норм та неспроможності забезпечити їх виконання.

Додаткового песимізму додає ще і те, що принаймні два основних фактори, які забезпечили укладання “Угоди про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності” відсутні по відношенню до конкурентного права. Перший з них стосується відсутності чітко визначеного кола зацікавлених сторін. Добре організовані підприємницькі інтереси в США, Європі та Японії спонукали до максимізації зусиль для того, щоб питання про права інтелектуальної власності та стандарти їх ефективного виконання, були внесені в порядок денний Уругвайського раунду переговорів. Поки немає ніякого свідчення про подібні сильні підприємницькі інтереси щодо міжнародних норм конкурентного права крім, можливо, інтересів щодо гармонізації процедури перевірки процесів злиття. Іншою ключовою відмінністю в контексті розробки конкурентних норм є те, що немає набору міжнародних угод, які б існували раніше, і до яких можна було б звернутися тепер. Багато аспектів інтелектуальної власності, натомість, регулювалися різними угодами, починаючи з кінця XIX століття [11].

Ще однією проблемою є те, як угода про конкурентну політику буде узгоджуватися з нормами торгового права СОТ. Як зазначено вище, торгова й конкурентна політики можуть іноді конфліктувати, і сумісність норм торгової політики з будь-якими новими нормами конкуренції повинні бути відображеними в угоді про конкурентне право.

Погане чи вибіркове виконання норм конкурентної політики може бути настільки ж загрозливим, як і сутнісна недорозробка самих правил. Погане виконання стало основою скарги американців щодо справи Kodak/Fuji. Багато країн-членів СОТ, проте, не мають достатніх ресурсів і спеціальних знань та досвіду, необхідних для ефективного виконання норм конкурентної політики. На відміну від захисту прав інтелектуальної власності, який, в більшій мірі, реалізується приватними сторонами в цивільних судах, реалізація конкурентного права залежить від дієвого, добре фінансованого національного органу, який має політичну незалежність і відповідну компетенцію. Компетенція відіграє велике значення тому, що застосування конкурентних норм не є прямим. В багатьох випадках розгляд справи з питань конкуренції вимагає складного економічного аналізу на основі фактичного розслідування.

Наявність проблем у виконанні конкурентного законодавства у багатьох Членів організації ускладнює процес укладання угод з міжнародних стандартів виконання, особливо для стандартів, які застосовуватимуться в процесах врегулювання суперечок у рамках СОТ.

Пристосування процедур врегулювання суперечок, що існують у межах СОТ, для стандартів ефективного виконання конкурентної політики створює додаткові проблеми. Врегулювання суперечок потребує відповіді на наступне запитання: чи не суперечать норми національного законодавства держав та стандарти виконання цього законодавства їхнім обов’язкам у межах СОТ? Відповідь на це запитання, а особливо на другу його частину, передбачає досить складну процедуру. Потрібна складна методологія аналізу для розслідування відповідності діяльності державних антимонопольних органів з державними зобов’язаннями та для оцінки можливих наслідків антиконкурентної діяльності.

У СОТ виникають певні складнощі з таким оцінюванням. По-перше, групи експертів СОТ не мають інструментів для того, щоб забезпечити подання всіма сторонами суперечки повного пакету потрібної для розслідування інформації, яка носить вирішальний характер у процесі врегулювання. По-друге, в “Домовленості про правила й процедури врегулювання суперечок” (ДСУ) не має чіткого визначення основних принципів та механізмів використання інформації під час процесів. В той час як ДСУ декларує, що вся інформації повинна бути конфіденційною: ”Хід обговорення у групах експертів є конфіденційним. Звіти груп експертів складаються без присутності сторін суперечки у світлі наданої інформації і зроблених заяв. Думки, висловлені у звіті групи експертів окремими членами цієї групи є анонімними” (Стаття 14) [2, с. 381], механізм захисту конфіденційності залишається не зрозумілим. Процедура врегулювання суперечки вимагає розкриття необхідної інформації для всіх сторін процесу, але немає ніяких спеціальних інструментів, які б гарантували, що ця інформація не буде використовуватись для цілей не пов’язаних з процедурою врегулювання суперечки. Третя можлива складність – це невпевненість відносно можливостей СОТ щодо проведення необхідних експертиз, включаючи експертизи у сфері конкурентного права, економіки, статистики та відповідної галузі виробництва, хоча правила ДСУ і надають певні гарантії щодо виконання необхідних експертиз. Група експертів СОТ повинна бути висококваліфікованою й обиратись в залежності від конкретного випадку. У Статті 8 ДСУ зазначено, що “Групи експертів складаються з висококваліфікованих урядових та/або неурядових осіб, в тому числі, які вже працювали у групах експертів або подавали до неї справи, … викладали міжнародне торговельне право чи політику або мали публікації у цих галузях, або ж працювали у ролі головного представника у сфері торговельної політики Члена СОТ.

Члени групи експертів повинні обиратися таким чином, щоб забезпечити незалежність її членів, достатньо різносторонню їх професійну підготовку та широкий практичний досвід” [2, с. 376].

Члени групи у справах з порушенням конкурентного права можуть бути експертами в цій галузі, або повинні звертатися до спеціалістів, які подаватимуть потрібні їм звіти, проте, рішення щодо глибини застосування даних звітів приймаються членами цієї групи і не регулюються правилами ДСУ, що додає суб’єктивності у прийнятті рішення.

Вибір відповідного стандарту для конкретного процесу також є проблематичним. Базовий принцип ДСУ полягає в тому, що на початку процесу врегулювання суперечки робоча група повинна зробити об’єктивну оцінку ситуації, яка його спричинила. Для об’єктивності оцінювання сумісності національного права з міжнародними стандартами може виникнути потреба їх перегляду у найдрібніших деталях, але процесуальне право СОТ не передбачає цього. Стандарт, за допомогою якого приймається рішення, стає критичним. Якщо в процесі врегулювання суперечки виявиться, що потрібний стандарт ДСУ не є досконалим, робоча група буде змушена прийняти варіант рішення, запропонований національним антимонопольним органом. Таким чином, потрібно максимально опрацювати та заздалегідь погодити з конфліктуючими сторонами кожен стандарт СОТ, що забезпечить об’єктивність та безумовність застосування конкретних заходів до порушників конкурентного законодавства.

В контексті розробки міжнародних правил конкуренції великі складнощі викликає також питання міжнародного оподаткування, адже різні системи оподаткування ставлять компанії у не однакове становище, а транснаціональні корпорації (ТНК) отримують додаткові конкурентні переваги маніпулюючи податковими системами країн в яких мають бізнес.

Враховуючи зазначені проблеми можна зробити висновок, що говорити про перспективи розробки повноцінного міжнародного конкурентного права, виконання якого буде забезпечуватись в межах ДСУ, ще передчасно. Проте, потрібно виділити деякі питання, по яких уже на сьогодні можливо укладання багатосторонньої угоди, яка б стала реальною передумовою подальшого створення міжнародного режиму конкурентної політики.

В 1998 році, Організація Економічного Співробітництва та Розвитку (ОЕСР) запропонувала систему основних принципів і процедур конкурентного права, яка включає наступні положення [18]:

1. Прийняття й виконання послідовного, всебічного закону про конкуренцію включає наступні елементи:

визначення цілей;

масштаб застосування, включаючи застосування до уряду, державних підприємств і санкціонованих державою монополій та спеціальні виключення;

зобов’язання створити ефективний незалежний антимонопольний орган, який володіє адекватною розслідувальною владою, забезпечений ресурсами та можливостями подання позовів;

адвокатські функції антимонопольного органу;

адекватні й достатні засоби стримування антиконкурентної поведінки.

2. Національний режим де-юре і де-факто.

3. Прозорість.

4. Відповідну процедуру, включаючи:

право подавати скарги антимонопольним органам і/або до суду;

захист конфіденційної інформації;

публікування та тлумачення рішень антимонопольних органів;

прозорість судових та адміністративних дій.

5. Міжнародне співробітництво, включаючи принцип чемності і, можливо, принцип позитивної чемності.

6. Міжурядові консультації й врегулювання суперечок у межах співставності державної політики з міжнародними принципами й процедурами.

Отже, система принципів та процедур ОEСР була взята за основу Угоди про вільну торгівлю між Канадою та Коста Рікою. Канада також пропонувала застосувати цю систему і на переговорах щодо Американської угоди про вільну торгівлю. Однак США запропонували більш обмежені й обережні ідеї щодо конкурентного права. У проекті тексту Американської угоди про вільну торгівлю визначено ряд альтернативних пропозицій, включаючи елементи канадської позиці, а також більш детальний перелік засобів антиконкурентного контролю, визначення порядку дій державних органів і механізму контролю виконання конкурентного права у відповідності з Угодою.

Робоча Група СОТ з конкурентного права визначила наступні реальні кроки для інтернаціоналізації норм конкурентного права:

стимулювання кооперації між країнами-членами організації;

забезпечення релевантності фундаментальних принципів СОТ по відношенню до національних особливостей, забезпечення прозорості й режиму найбільшого сприяння конкурентній політиці;

забезпечення за допомогою конкурентної політики досягнення головних цілей організації, включаючи стимулювання розвитку міжнародної торгівлі.

В декларації четвертої міністерської Конференції Дохського раунду (п. 23 – 35 ) зазначено, що міністри визнають роль конкурентної політики в подальшому розвитку міжнародної торгівлі та потребу в наданні технічної допомоги країнам, що розвиваються та найменш розвинутим країнам. Така допомога має на меті створення передумов для розробки конкурентних політик у цих країн, поглиблення співпраці щодо визначення цілей, підготовки персоналу та розвитку інституцій таких політик. Міністри визнають необхідність у співпраці з іншими міжурядовими організаціями, включаючи ЮНКТАД, та наданні країнам відповідної ресурсної підтримки, через регіональні та двосторонні канали. Міністри погоджуються почати переговори по конкурентній політиці після п’ятої міністерської Конференції. До цієї конференції Робоча Група СОТ з конкурентного права повинна сконцентрувати увагу на визначені: основних принципів, включаючи принципи прозорості, недискримінації, процедурної справедливості та заборони картельної діяльності; акцентів добровільної співпраці та підтримки активного становлення інституційної бази конкурентної політики в країнах, що розвиваються.

Таким чином, основним напрямком по створенню міжнародної конкурентної політики є посилення співпраці антимонопольних органів різних країн і міжнародних організацій (СОТ, ОЕСР, ЮНКТАД) направленої на гармонізацію національних норм конкурентного права та механізмів його реалізації. На даний час, є мало перспектив для появи норм на багатосторонньому рівні, які будуть розроблятися поза рамкових принципів запропонованих OECР. Визнаючи збільшення відмінностей у національних підходах до конкурентної політики, реалістичною ціллю для створення міжнародних норм може бути концентрація уваги на гарантуванні: існування, прозорості, недискримінаційності національних норм конкурентної політики, а також на забезпеченні того, що національні процедури не накладатимуть на підприємства надмірних витрат.

Література

1. Генеральна угода про торгівлю послугами – в кн.: Результати уругвайського раунду багатосторонніх торговельних переговорів: Тексти офіційних документів. К.: “Вимір”, Секретаріат Міжвідомчої комісії з питань вступу України до СОТ, 1998. – с. 301 – 335.

2. Домовленість про правила й процедури врегулювання суперечок. Там же. – С. 370 – 396.

3. Угода про пов’язані з торгівлею інвестиційні заходи. Там же. – С. 153 – 156.

4. Угода про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності. Там же. – С. 336 – 369.

5. Башнянин Г.І., Лазур П.Ю., Медведєв В.С. Політична економія: Підручник для студентів. – К.: Ніка-Центр, 2000. – с.527.

6. Герчикова И.Н. Международные экономические отношения: регулирование мирохозяйственных связей и предпринимательской деятельности. Учеб. пособие. – М.: Издательство АО “Консалтбанкир”, 2000. – 624 с.

7. Лозова Г. Деякі аспекти конкурентної політики в Україні // Підприємство, господарство і право. – 2001. – №10, с.112.

8. Текст Північноамериканської угоди про вільну торгівлю (www-tech.mit.edu/Bulletins/nafta.html).

9. Agreement Between The Government of Canada and the European Communities Regarding The Application of Their Competition Laws (http://strategis.ic.gc.ca/SSG/ct01242e.html).

10. Agreement Between U.S. and Canada Regarding the Application of Their Competition and Deceptive Marketing Practices Laws (http://strategis.ic.gc.ca/SSG/ct02007e.html).

11. Canadian Competition Bureau Discussion Paper: Options for the Internationalization of Competition Policy – Defining Canadian Interests (http://strategis.ic.gc.ca/SSG/ct01519e.html).

12. Competition rules applying to undertakings in the EC and ECSC Treaties (http://europa.eu.int/comm/competition/antitrust/legislation/entente3_en.html#article).

13. Cooperation Arrangement Between the Commissioner of Competition (Canada), the Australian Competition and Consumer Commission and the New Zealand Commerce Commission Regarding the Application of their Competition and Consumer Laws (http://strategis.ic.gc.ca/SSG/ct02030e.html).

14. Department of Foreign Affairs and International Trade of Canada: official website – pages on Canada-Costa RicaFree trade Agreement (www.dfait-maeci.gc.ca/tna-nac/Costa_Rica-e.asp).

15. European Merger Control – Council Regulation, 4064/89 – Statistics (http://europa.eu.int/comm/competition/merges/cases/stats.html).

16. International competition policy advisory committee (http://www.usdoj.gov/atr/icpac/finalreport.htm).

17. Merger and Competition Policy – The Way Ahead. Prepared remarks of Robert Pitofsky. - Chairman, U.S. Federal Trade Commission before American Bar Association Annual Meeting, Toronto, Canada – August 4, 1998 (http://www.ftc.gov/speeches/pitofsky/canada.cp2.htm).

18. Organization for Economic Cooperation and Development (OECD) - pages on competition policy (http://www.oecd.org/daf/clp/).

19. Robert D. Anderson & S.Dev Khosla. Competition policy as a dimention of economic policy: a comparative perspective // Occasional Papet № 7, May 1995.

20. The interface between trade and competition policy by Barbara Casassus, Paris, 22 April 1998 (http://www.iccwbo.org/home/news_archives/1998/interface_trade_competition.asp).

21. Trade Training Program Module 14: Trade and Competition Policy. Catapult network. Centre for Trade Policy and Law (Canada).

22. Trebilcock M. and Howse R. The Regulation of International Trade (2nd ed.) (New York: Routledge, 1999) Chapter 17.

23. 1999 Report to the General Council - (WT/WGTCP/3); 1998 Report to the General Council - (WT/WGTCP/2); 1997 Report to the General Council - (WT/WGTCP/1) (http://www.wto.org/english/tratop_e/comp_e/comp_e.htm).