Розділи

загрузка...
4.2.3. Існуючі міжнародні норми конкурентного права як база для створення міжнародних режимів конкурентної політики; Глобальна торгова система: розвиток інститутів, правил, інструментів СОТ - Циганкова Т.М.

4.2.3. Існуючі міжнародні норми конкурентного права як база для створення міжнародних режимів конкурентної політики

У порівнянні з торгівлею товарами, конкурентна політика не є предметом міжнародних угод, хоча в деяких статтях угод СОТ упроваджуються елементи сучасного конкурентного права. Двосторонні угоди, які передбачають співробітництво в розслідуваннях антиконкурентних прецедентів і проведення відповідних заходів, укладені між деякими розвиненими країнами. У регіональних угодах робляться перші обережні кроки до співробітництва у цій сфері, тобто частковий прогрес на сьогодні вже є. Крім того, і на глобальному рівні спостерігається інституціональне оформлення різних аспектів конкурентної політики. Так, основними документами СОТ, які корелюють з конкурентною політикою, є:

Угода про торгівельні аспекти прав інтелектуальної власності (TRIPS) – Стаття 40 (Про інструменти, які можуть застосовувати країни-члени СОТ у відповідь на антиконкурентні зловживання з правами інтелектуальної власності);

Генеральна угода про торгівлю послугами (GATS) – Стаття VIII (Про неможливість зловживань ринковою владою монополіями та виключними постачальниками послуг); – Стаття IX (Про міждержавні консультації щодо ділової практики, яка стримує конкуренцію);

Угода про пов'язані з торгівлею інвестиційні заходи (TRIMS) – Стаття 9 (Про Раду з торгівлі товарами як орган, який розглядає необхідність доповнення Угоди положеннями з конкурентної політики).

Угода TRIPS дозволяє Членам СОТ вживати заходи спрямовані на боротьбу із зловживаннями правами інтелектуальної власності, які негативно впливають на конкуренцію. Так, у Статті 40 – Про інструменти, які можуть застосовувати країни-члени СОТ у відповідь на антиконкурентні зловживання з правами інтелектуальної власності вказується, “Ніщо в цій Угоді не перешкоджає Членам визначати у своєму законодавстві ліцензійну практику та умови, які можуть в окремих випадках означати зловживання правами інтелектуальної власності, що негативно впливатиме на конкуренцію на відповідному ринку. … Член може прийняти, згідно з іншими положеннями цієї Угоди, відповідні заходи для попередження або контролю такої практики, які, наприклад, можуть включати виняткові умови щодо зворотної передачі покупцем ліцензії технічної інформації продавцю ліцензії, умови, що перешкоджають оскарженню законності та примусовому пакетному ліцензуванню, у світлі відповідних нормативних правових актів цього Члена” [4, с. 354].

Країна, наприклад, може заборонити власнику права домовлятися про гарантування ліцензії на право користування інтелектуальною власністю на умовах, що одержувач ліцензії придбає деяку іншу продукцію, яка не захищена такими правами. Подібне пов’язування продукції створює своєрідний феномен, коли монопольна влада (забезпечена правами на інтелектуальну власність) на ринку конкретного товару чи послуги поширюється на інший товарний ринок:

Відповідно GATS, санкціоновані урядом монополії не повинні діяти у спосіб, що є несумісним з основними, національними зобов’язаннями щодо не дискримінації іноземних постачальників послуг. Якщо така монополія виходить на інший конкурентний ринок, вона не повинна зловживати своєю монополістичною силою. У Статті VII – Про неможливість зловживань ринковою владою монополіями та виключними постачальниками послуг зазначено, що “Там, де монопольний постачальник Члена конкурує безпосередньо або через зв'язану компанію при наданні послуги поза сферою своїх монопольних прав і де це стосується конкретних зобов'язань Члена, Член повинен забезпечити, щоб такий постачальник не зловживав своїм монопольним становищем, діючи на його території у спосіб, несумісний з такими зобов'язаннями” [1, с. 310].

Так, наприклад, якщо санкціонована державою монополія у сфері місцевих телефонних послуг конкурує у сфері послуг міжміських та міжнародних комунікацій, така конкуренція не може субсидуватися засобами та прибутками від монопольної діяльності. Ці обов’язки поширюються і на виключних постачальників послуг, якщо держава одночасно дозволяє або створює невелику кількість постачальників послуг у галузі й істотно впливає на уникнення конкуренції між ними.

GATS також визнає, що певні види ділової практики постачальників послуг можуть обмежувати конкуренцію і, таким чином, обмежувати торгівлю послугами. Кожен Член СОТ зобов’язаний на запит будь-якого іншого Члена провести консультації з метою уникнення такої практики. У Статті IX – Про міждержавні консультації щодо ділової практики, яка стримує конкуренцію вказується, що “Член, до якого звертаються, повинен поставитися до такого запиту з повним розумінням і доброзичливістю і повинен співробітничати шляхом надання загальнодоступної не конфіденційної інформації, що має відношення до предмета запиту. Член, до якого направлено звернення, повинен також надати іншу наявну інформацію Члену, який звернувся із запитом, відповідно до свого національного законодавства і при досягненні прийнятної домовленості щодо захисту її конфіденційності з боку Члена, який направив запит” [1, с. 311].

Під час переговорів у межах GATS по національним зобов’язанням у сфері телекомунікацій був підготовлений еталонний документ (Reference Paper) [21], який окреслює стандартизований набір зобов’язань, покликаних спонукати переговорний процес. Цей документ вимагає щоб уряди запобігали використання крупними постачальниками антиконкурентних заходів, таких як: перехресне субсидіювання, використання інформації конкурентів для антиконкурентних цілей і приховування не конфіденційної інформації, необхідної конкурентам. Еталонний документ також визначає певні про-конкурентні вимоги, які можуть використовуватись для національного регулювання цієї сфери. Зобов'язання по цьому документу стають обов’язковими в разі їх ратифікації у національному законодавстві.

Угода TRIMS ставить завдання перед Радою СОТ по торгівлі товарами визначитись з необхідністю регулювання інвестиційної та конкурентної політик у межах СОТ. Так, у Статті 9 – Про Раду з торгівлі товарами як орган, який розглядає необхідність доповнення Угоди положеннями з конкурентної політики зазначено, що “Не пізніше п'яти років після набрання чинності Угодою СОТ Рада з торгівлі товарами розглядає дію цієї Угоди і при потребі пропонує Конференції Міністрів внести зміни і доповнення до цього тексту. У ході такого розгляду Рада з торгівлі товарами розглядає питання про те, чи слід доповнити Угоду положеннями з інвестиційної та конкурентної політики“ [3, с. 155 – 156].

В 1996 році на Сінгапурській конференції СОТ на рівні міністрів була створена Робоча Група з питань Конкуренції і Міжнародної Торгівлі, яка була покликана вивчити й проаналізувати взаємозв’язок між торгівлею та конкурентною політикою й окреслити рамки майбутньої роботи по даному питанню в межах СОТ. Дана Група складає звіти по результатам своєї діяльності, які є базовими документами стосовно конкурентної політики на міністерських Конференціях. За результатами діяльності Робочої Групи в СОТ було визначено: зв’язок між лібералізацією торгівлі та конкурентною політикою; категорії антиконкурентної поведінки, які негативно впливають на міжнародну торгівлю, та значення конкурентної політики для подальшого економічного розвитку.

Іншими Угодами СОТ, які провадять міжнародне регулювання конкуренції є:

”Угода про субсидії та компенсаційні заходи” визначає види та порядок надання субсидій і накладання компенсаційних мит у спосіб, який не шкодить конкурентному середовищу та поглибленню міжнародної торгівлі;

“Угода про технічні бар’єри у торгівлі” включає детальний перелік правил, які регулюють застосування не урядовими органами стандартизації, процедур оцінки відповідності та інших технічних бар’єрів з метою не допущення обмежень торгівлі і конкуренції;

”Домовленість про тлумачення Статті XVII ГАТТ” передбачає посилення нагляду за діяльністю державних торгових підприємств, які повинні діяти відповідно до загальних принципів недискримінації;

“Угода про захисні заходи” вимагає від країн-членів організації не спонукати державні та приватні підприємства до добровільного обмеження експорту;

“Угода про державні закупки” регулює процедури проведення тендерів з метою забезпечення повноцінної міжнародної конкуренції та уникнення таємних домовленостей при їх проведенні.

Однак, названі елементи конкурентної політики не є достатніми для розв’язання суперечок та забезпечення повноцінної конкурентної діяльності в рамках СОТ. Прикладом невдалої спроби застосування ГАТТ/СОТ для припинення антимонопольної діяльності може слугувати справа Kodak/Fuji.

В 1998 році, США скаржились експертам СОТ, що Американські виробники фото плівок, особливо Kodak, позбавлені доступу до японського ринку продажу плівок, через наявність вертикальних домовленостей між японськими виробниками, особливо Fuji, та оптовими й роздрібними дистриб’юторами. Так як обов’язки перед СОТ приймаються й виконуються тільки на урядовому рівні, американцям було потрібно довести, що доступу було позбавлено за допомогою дій влади. Представники американської сторони говорили, зокрема, що певні політики, включаючи представників антимонопольних структур, приймають заходи, які спонукають японських виробників до застосування вертикальних домовленостей. Експерти визнали, що американці не продемонстрували досить близького зв’язку між будь-яким антиконкурентним проявом на ринку й дією японського уряду. Вимоги США були відхилені по всіх пунктах звинувачення [21].

Багатостороннє регулювання конкуренції здійснюється також на основі прийнятого в рамках ЮНКТАД ООН Комплексу погоджених на багатосторонній основі принципів та правил для контролю за обмежувальною діловою практикою (1980 р.). Відповідно комплексу, під обмежувальною діловою практикою розуміють дії фірм, які шляхом зловживань своїм домінуючим положенням чи силовим домінуванням на ринку обмежують входження на ринок чи у будь-який інший спосіб стримують конкуренцію, наносячи або ризикуючи нанести шкоду міжнародній торгівлі, особливо торгівлі та економічному становищу країн, що розвиваються, а також дії фірм, які шляхом виконання офіційних й неофіційних письмових й усних домовленостей і угод між фірмами призводять до подібних наслідків. “Домінуюче положення” означає таке положення фірми на ринку, при якому фірма самостійно або разом з іншими фірмами домінує на ринку конкретного товару (послуги) чи групи товарів (послуг) [6, с. 401]. “Комплекс” включає перелік принципів, найважливішим з яких, є принцип розвитку співпраці між урядами на двосторонній та багатосторонній основі з метою полегшення контролю за обмежувальною діловою практикою, а також розробки на міжнародному рівні відповідних механізмів для полегшення обміну інформацією між урядами різних країн [6, c. 405]. Проте, “Комплекс” носить рекомендаційний характер, тобто не є обов’язковим для виконання, що проявляється у не відповідальному ставленні до нього з боку урядів країн та менеджменту компаній.

Більш успішними прикладами інтернаціоналізації дії конкурентної політики є регіональні та двосторонні міжнародні угод.

Канада, Сполучені Штати, Європейський союз та деякі інші розвинені країни уклали угоду стосовно розслідувань та прийняття заходів у сфері конкурентного права. Зазвичай такі угоди вимагають нотифікації та консультації з національними владними органами до, або впродовж, ініціації розслідувань стосовно конкуренції, беручи до уваги інтереси іншої країни, з метою уникнення конфліктів та забезпечення співпраці. Ці домовленості базуються на принципі чемності, який означає, що при застосуванні норм національних конкурентних законодавств уповноважені органи кожної країни будуть брати до уваги національні інтереси інших країн. Певні угоди, зокрема, угоди Канади з США, Канади з ЄС, США з ЄС та Австралії з Новою Зеландією включають принцип позитивної чемності (“positive comity”) [9-11; 13; 22, c.481]. Даний принцип означає, що коли одна сторона визнає, що на території іншої має місце антиконкурентна діяльність, яка несприятливо впливає на її інтереси, вона може повідомити про це іншу сторону і вимагати, щоб антимонопольні органи ініціювали свої дії. Позитивна чемність передбачає, що:

- право проведення розслідування й застосування необхідних заходів надається країні, резидентом якої є порушник конкурентного законодавства і

- представники країни не вимагають у відповідних структур іншої країни застосувати певні заходи у зв’язку з порушенням конкурентного права, а лише надають відповідні міркування щодо справедливості застосування таких заходів.

З метою полегшення міжнародного регулювання, деякі країни намагаються укласти двосторонні взаємні угоди про юридичну допомогу, що передбачає співробітництво між національними антимонопольними органами на предмет здійснення такого регулювання. Подібна угода була укладена, наприклад, між Канадою та США. Згідно угоди, будь-яка з країн забезпечить допомогу, включаючи використання формальної розслідувальної влади, у випадку порушення законодавства її резидентами на території іншої. Взаємна Угода про Юридичну Допомогу була укладена в рамках Акту про Взаємну Юридичну Допомогу в Кримінальних Справах, який передбачає, що угода дозволяє країнам відмовитися від співробітництва у будь-якій справі на підставі забезпечення безпеки, суверенітету чи суспільних інтересів, і розглядає питання про співробітництво виключно у сфері кримінальних справ [10]. Проте, багато норм конкурентної політики не передбачають кримінальних порушень.

На сьогодні лише декілька розвинутих країн уклали подібні двосторонні угоди. Співробітництво у таких угодах ґрунтується на певній одностайності щодо підходу, який повинен використовуватись стосовно конкуренції і на взаємній довірі щодо інструментів захисту конфіденційності комерційної інформації.

Наприклад, в Північноамериканській угоді про вільну торгівлю (НАФТА) представлено більш ґрунтовну модель міжнародного конкурентного права (розділ 15). На додаток до зобов’язання співпрацювати стосовно розслідувань та впливу, розділ 15 включає вимогу для кожної з країн-учасниць НАФТА мати конкурентне законодавство, хоча визначення його не дано, і вимоги до державних монополій працювати в нормальній конкурентній манері без дискримінації й зловживань монопольною владою [8].

В Угоді про вільну торгівлю між Канадою та Коста Рікою модель конкурентного права була ще більше розширена. Була визначена категорія “поведінки”, яка відображатиметься в кожному національному праві, хоча немає конкретних правил для оцінки й класифікації такої поведінки. Кожна держава повинна мати неупереджений, політично незалежний орган з питань конкуренції відповідальний за виконання національного конкурентного права. Функції цього органу включатимуть підтримку про-конкурентної регулятивної реформи. Угода також включає зобов’язання гарантувати, що національне конкурентне право, його адміністрування й виконання є прозорими і відповідають процесуальним нормам, які включають повідомлення безпосередньо залучених осіб про початок процесів і можливість, для таких осіб, мати доступ до релевантної інформації, і подання необхідних документів чи визнання порушень до винесення остаточного рішення й застосування заходів [14].

Таким чином, можна говорити про існування певної системи угод, які регулюють конкуренцію на міжнародному рівні (табл. 1).

Таблиця1

Система угод, які провадять міжнародне регулювання конкуренції

Багатосторонні засади

Регіональні угоди

Двосторонні угоди

Угоди СОТ:

- Угода ТRIPS, Стаття 40;

- Угода GATS, Статті VII та IX;

- Угода TRIMS, Стаття 9;

- інші угоди*

Меркосур: Протокол про захист конкуренції (1996р.)

Угода про вільну торгівлю між Канадою та Коста Рікою (2001р.)

Угода про Європейський економічний простір (1994р.)

Угоди щодо співпраці у сфері застосування конкурентного права, які базуються на принципі “позитивної чемності” між:

- США та ЄС;

- США та Канадою;

- США та Австралією;

- Австралією та Новою Зеландією;

- Ланадою та Новою Зеландією.

Угода між ЄС та країнами Центральної та Східної Європи

ЮНКТАД: Комплекс погоджених на багатосторонній основі принципів та правил для контролю за обмежувальною діловою практикою (1980р.) та резолюції спеціальних форумів (1990 та 1995 рр.) стосовно посилення контролюю щодо застосування цих норм та принципів

Договір про створення ЄЕС (1957р.)

Керівні принципи ОЕСР для багатонаціональних підприємств (1976р.)

ОЕСР: Переглянуті рекомендації Ради про співпрацю між країнами-членами у відношенні антиконкурентної практики, яка впливає на міжнародну торгівлю (1995р.)

ОЕСР: Система основних принципів і процедур конкурентного права (1998р.)

НАФТА (1992 р.)

Картахенська угода: Рішення Комісії 285 (1991р.)

Американська угода про вільну торгівлю (FTAA)**

* Повний перелік угод СОТ наведено вище.

** Американська угода про вільну торгівлю знаходиться на стадії переговорного процесу.

Світова Організація Інтелектуальної Власності (СОІВ) теж розробила певні заходи захисту від не доброчинної конкуренції. Паризька конвенція з охорони промислової власності (1967 р.), яка діє в рамках СОІВ передбачає наступне:

країни Союзу зобов’язані забезпечувати громадян держав, які приймають участь у Союзі, ефективним захистом від не доброчинної конкуренції;

актом не доброчинної конкуренції вважається конкурентна поведінка, яка суперечить чесним звичаям у промислових і торговельних справах;

зокрема, забороні належать: усі дії, які можуть яким-небудь чином викликати сумніви щодо підприємства, товарів, промислової чи торговельної діяльності конкурента; оманливі твердження при здійсненні комерційної діяльності, які можуть дискредитувати підприємство, товари, промислову чи торговельну діяльність конкурента; надання інформації, використання якої при здійсненні комерційної діяльності може ввести громадськість в оману відносно характеру, способу виготовлення, властивостей, придатності до застосування чи кількості товарів [6, с.390].

СОІВ є спеціалізованою організацією, сфера діяльності якої обмежується регулюванням відносин промислової власності, тому і регулювання міжнародної конкуренції у її межах є спеціалізованим. Проте досвід цієї організації можна використовувати для подальшого розвитку глобальної конкурентної політики.