Розділи

загрузка...
8.3. Операції з міжнародних торговельних розрахунків; Банківські операції - Мороз А.М.

8.3. Операції з міжнародних торговельних розрахунків

Банки, які одержали ліцензію Національного банку України на проведення операцій з іноземною валютою, здійснюють міжнародні розрахунки за дорученням своїх клієнтів у трьох загальноприйнятих формах: банківський переказ, інкасо та акредитив. Форми розрахунків — це способи оформлення, передавання та оплати платіжних та товаросупроводжувальних документів, які склалися в міжнародній банківській та комерційній практиці. Вибір конкретної форми розрахунків визначається за погодженням сторін і фіксується в розділі «Умови платежу» зовнішньоторговельної угоди.

Банківський переказ. Банківський переказ являє собою просте доручення банку своєму банку-кореспонденту виплатити певну суму грошей за дорученням та за рахунок переказодавця іноземному одержувачу (бенефіціару) з вказівкою способу відшкодування виплаченої суми. Банківський переказ здійснюється безготівковим способом за допомогою платіжних доручень, адресованих одним банком іншому.

Переказні операції банки виконують тільки після подання платником у банк платіжного доручення на оплату контракту. За даної форми розрахунків в обов’язки банку входить лише переказ платежу з рахунку переказодавця на рахунок переказоодержувача в момент подання платіжного доручення (рис. 8.1).

Схема розрахунку банківським переказом

Рис. 8.1. Схема розрахунку банківським переказом

Після укладення контракту (1) між імпортером та експортером імпортер направляє в банк заяву на переказ (2). Поставка товару (3) може передувати переказу або відбуватися за ним, що визначається контрактом та валютним законодавством країн.

Банк імпортера, прийнявши платіжне доручення від імпортера, направляє від свого імені платіжне доручення (4) у відповідний банк експортера. Одержавши платіжне доручення, банк експортера перевіряє його справжність та завершує операцію щодо зарахування коштів (5) на рахунок експортера.

Інкасо — це доручення експортера (кредитора) до свого банку одержати від імпортера (платника, боржника) безпосередньо або через інший банк певну суму або підтвердження (акцепт) того, що ця сума буде виплачена у встановлений термін.

Базою для проведення операцій документарного інкасо є «Уніфіковані правила по інкасо» (УПІ), розроблені Міжнародною торговельною палатою і визнані банками.

Згідно з УПІ інкасо — це операція, яка здійснюється банком на підставі одержаних інструкцій з документами з метою:

Залежно від видів документів, за якими здійснюється інкасова операція, визначають два види інкасо:

Головними комерційними документами є комерційні рахунки,або рахунки-фактури. Комерційний рахунок виставляється на покупця і містить суму, призначену для платежу, повне та точне найменування товару.

Транспортний документ є основою для оформлення комерційного рахунку. До транспортних документів належать:

Страхові поліси та страхові сертифікати свідчать про наявність договору страхування вантажу. Учасниками інкасової операції є:

довіритель — клієнт, який доручає операцію з інкасування своєму банку;

банк-ремітент — банк, якому довіритель доручає операцію з інкасування;

банк-інкасатор — будь-який банк, що не є банком-ремітентом, котрий бере участь в операції з виконання інкасового доручення;

репрезентуючий банк — банк, який безпосередньо одержує платіж або акцепт та подає документи платнику.

Схема розрахунків за інкасо

Рис. 8.2. Схема розрахунків за інкасо

Отже, після укладання контракту (рис. 8.2), в якому сторони вказують банки, що будуть здійснювати розрахунки (1), експортер відвантажує товар (2) відповідно до умов укладеного контракту. Одержавши від транспортної організації транспортні документи (3), він готує комплект документів, до якого входять комерційні і фінансові документи, і подає їх до свого банку (банку-ремітента), використовуючи при цьому інкасове доручення (4).

Одержавши від довірителя документи, банк-ремітент перевіряє їх за зовнішніми ознаками, які вказані в інкасовому дорученні, і надалі діє згідно з інструкціями довірителя, які містяться в даному дорученні.

Банк-ремітент відправляє документи банку-інкасатору (5), котрий, як правило, є банком країни-імпортера.

В інкасовому дорученні банк-ремітент указує інструкції з переказування коштів, отриманих від платника.

Банк-інкасатор, одержавши інкасове доручення та документи, передає їх платнику (6) для перевірки з метою отримання від нього платежу або акцепту згідно з інструкцією, яка міститься в інкасовому дорученні.

Банк-інкасатор може надати документи платнику самостійно або через інший банк — репрезентуючий банк.

Інкасове доручення може передбачати різні інструкції щодо передання документів платнику, а саме:

Якщо інструкціями передбачена видача документів проти платежу, репрезентуючий банк направляє платнику повідомлення про отримання інкасового доручення з документами та з проханням оплатити документи (6). Після отримання платежу від імпортера (7) банк передає йому документи. Банк-інкасатор переказує виручку банку-ремітенту (8) поштою або телеграфом (телексом). Отримавши переказ, банк-ремітент зараховує виручку на рахунок експортера (довірителя) (9).

Якщо ж інструкціями, які містяться в інкасовому дорученні, передбачено передання документів платнику проти акцепту, банк повинен передати йому документи після отримання від нього акцептованого переказного векселя (тратти), направленого довірителем при інкасовому дорученні. Акцептувавши вексель, платник бере на себе зобов’язання виконати платіж у відведений термін.

Акредитив — це умовне грошове зобов’язання банку, яке виставляється на підставі доручення його клієнта-імпортера провести платіж на користь експортера (акцептувати його тратти) або забезпечити платіж (акцепт тратт) іншим банком у межах певної суми та у встановлені терміни проти документів, указаних в акредитиві.

У розрахунках за зовнішньоторговельними операціями використовуються документарні акредитиви (платежі здійснюються за умови подання в банк комерційних документів).

Застосування акредитивів у міжнародних розрахунках регулюється спеціальним документом — «Уніфікованими правилами і звичаями для документарних акредитивів» (УПДА).

Учасниками акредитивних операцій є:

Окрім банків, в акредитивній операції беруть участь інші небанківські установи: транспортні компанії, митні брокери, страхові компанії.

Розрахунки за акредитивом виконуються у такий спосіб (рис. 8.3). Експортер та імпортер укладають між собою контракт (1), в якому вказують, що розрахунки за поставлений товар здійснюватимуться у формі документарного акредитива. У контракті мають бути чітко сформульовані умови майбутнього акредитива, а також указаний банк, в якому буде відкрито акредитив, вид акредитива, назва авізуючого та виконуючого банків, умови виконання платежу, перелік документів, проти яких буде виконуватися платіж, строки дії акредитива, порядок виплати банківської комісії та ін. Умови платежу, що визначені в контракті, повинні відображатися в дорученнях імпортера банку про відкриття акредитива.

Схема розрахунку акредитивом

Рис. 8.3. Схема розрахунку акредитивом

Після укладення контракту експортер готує товар до відвантаження, про що повідомляє імпортера (2). Одержавши повідомлення експортера, покупець направляє своєму банку заяву про відкриття акредитива, в якій указує умови платежу (3), що містяться в контракті. Після оформлення відкриття акредитива банк-емітент направляє акредитив до іноземного банку, як правило, до банку, що обслуговує експортера (4), — авізуючого банку. Авізуючий банк, перевіривши достовірність одержаного акредитива, сповіщає експортера про відкриття та умови акредитива (5).

Експортер перевіряє відповідність умов акредитива платіжним умовам укладеного контракту. Якщо експортер приймає умови відкритого на його користь акредитива, він відвантажує товар в указані в контракті строки (6). Одержавши від транспортної організації транспортні документи (7), експортер подає їх разом з іншими документами, передбаченими акредитивом, до свого банку (8).

Банк перевіряє відповідність поданих документів умовам акредитива, повноту документів, правильність їх оформлення. Перевіривши документи, банк експортера відсилає їх банку-емітенту (9) для оплати або акцепту. У супроводжувальному листі вказується порядок зарахування виручки на рахунок експортера.

Отримавши документи, банк-емітент ретельно перевіряє їх і переказує суму платежу банку, що обслуговує експортера (10). На суму платежу дебетується рахунок імпортера (11). Банк експортера зараховує виручку на рахунок експортера (12).

Імпортер, отримавши від банку-емітента комерційні документи (13), вступає у володіння товаром.

За ступенем банківського забезпечення платежу для продавця акредитиви поділяються на:

Обидва акредитиви є безвідкличними, тобто такими, що не можуть бути анульованими (відкликаними) або заміненими банком імпортера до настання строку без згоди експортера, на користь якого вони відкриті.

Акредитив у зовнішній торгівлі має бути безвідкличним, оскільки відкличний дає змогу іноземному покупцю, навіть після відвантаження товарів, скоригувати або навіть відмінити цей акредитив без попереднього повідомлення експортера. Безвідкличний акредитив може бути скоригованим або відміненим тільки після отримання згоди всіх сторін цього акредитива.

Усе частіше в міжнародній банківській практиці застосовується трансферабельний (переказний) акредитив. Він дає змогу здійснювати платежі не тільки на користь бенефіціара, а й третіх осіб.

Якщо умовами акредитива не передбачена можливість його переказування, а бенефіціар за акредитивом не є постачальником товару, в розрахунках може бути використано компенсаційний акредитив. Він відкривається бенефіціаром за основним, базисним акредитивом як зустрічний акредитив на користь виробника товару або субпостачальника. Базисний та компенсаційний акредитиви є самостійними і з правового погляду не зв’язані між собою.

При постійних поставках товару рівними партіями в розрахунках може бути використано револьверний (поновлювальний) акредитив. Револьверний акредитив передбачає поповнення акредитива на певну суму (квоту) або до початкової величини у міру використання. При відкритті револьверного акредитива, як правило, вказується загальна сума акредитива, розмір однієї квоти та кількість квот, а також термін використання квот.

Для забезпечення платежу за акредитивом може відкриватись акредитив з валютним покриттям. При відкритті покритих акредитивів банк-емітент подає в розпорядження іноземного банку, виконуючого акредитив, валютні кошти на суму відкритого акредитива на строк його дії з умовою використання цих коштів для виплат за акредитивом. У міжнародній практиці в основному використовуються непокриті акредитиви, які не потребують відвернення коштів банку-емітента в момент відкриття акредитива.

Іноді в міжнародній практиці використовуються акредитиви «з червоним застереженням», які передбачають видачу виконуючим банком експортеру авансу до певної суми. Аванс, як правило, використовується бенефіціаром для закупівлі товару, передбаченого для експорту. Фактично частина суми акредитива витрачається на оплату невідвантаженого товару. Банки видають аванси проти пред’явлення експортером «зобов’язання здійснити відвантаження» або іншого аналогічного документа.

Відкриваючи акредитив з «червоним застереженням», банк-емітент зобов’язується відшкодувати виконуючому банку суму виплачених авансів навіть у тому разі, якщо відвантаження товару за цим акредитивом не було здійснено.

Як спосіб виконання зобов’язань за контрактом у міжнародній практиці використовується резервний (гарантійний) акредитив. Він відкривається як на користь експортера, так і на користь імпортера за контрактом. Резервний акредитив може використовуватись аналогічно документарному, а також для додаткового забезпечення платежів на користь експортера при розрахунках у формі інкасо чи банківського переказу. Водночас резервний акредитив може бути забезпеченням повернення раніше виплаченого імпортером авансу або виплати штрафів на користь імпортера при невиконанні експортером умов контракту.

Платежі за резервним акредитивом виконуються банками на основі заяви бенефіціара про те, що наказодавець по резервному акредитиву не виконав своїх зобов’язань. При цьому банки не перевіряють достовірність такої заяви, тобто виконують платіж безумовно. Отже, резервний акредитив можна розглядати як гарантію забезпечення платежу в тому разі, якщо наказодавець за резервним акредитивом не виконав своїх обов’язків за контрактом.