Розділи

загрузка...
2.3. ФОРМУВАННЯ ДЕПОЗИТНИХ РЕСУРСІВ; Банківські операції - Мороз А.М.

2.3. ФОРМУВАННЯ ДЕПОЗИТНИХ РЕСУРСІВ

Більша частина ресурсів комерційного банку формується за рахунок залучених та позичених коштів, а не власних. Можливості комерційних банків у залученні коштів регулюються НБУ. Так, згідно з показником платоспроможності банку (адекватності капіталу), нормативне значення якого встановлює НБУ, залучені та позичені кошти не повинні перевищувати розмір власного капіталу більше ніж у 12 разів.

Банки залучають вільні грошові кошти юридичних та фізичних осіб через виконання депозитних операцій, з допомогою яких використовують різні види банківських рахунків.

Про динаміку депозитних ресурсів комерційних банків свідчать дані табл. 2.2.

Таблиця 2.2

КОШТИ НА РАХУНКАХ ПІДПРИЄМСТВ, ОРГАНІЗАЦІЙ ТА НАСЕЛЕННЯ В КОМЕРЦІЙНИХ БАНКАХ УКРАЇНИ ЗА 1992—2000 рр. (на кінець року)

Показник

1992

1993

1994

1995

1996

1997

1998

1999

2000

2001*

Депозитні зобов’язання банків на кінець періоду, млн грн

20

353

2422

4371

5486

6450

8278

12150

18585

21907

У тому числі:

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

вклади населення

2,5

30

214

615

1227

2297

3089

4283

6581

8591

* За станом на 1.07.2001 р.

Як видно з таблиці, з 1995 до 2000 р., тобто в період відносно помірних темпів інфляції, депозитні зобов’язання банків збільшилися у 4,2 раза, у тому числі вклади населення — у 10,7 раза. Особливо відчутне стабільне зростання банківських депозитів спостерігається після введення в обіг гривні (з 1996 р.). З цього року середньорічний приріст коштів підприємств, організацій та населення в комерційних банках становив 84%, а вкладів населення — 214%.

Депозит (вклад) — це грошові кошти в національній та іноземній валюті, передані їх власником або іншою особою за його дорученням у готівковій або безготівковій формі на рахунок власника для зберігання на певних умовах. Операції, пов’язані з залученням грошових коштів на вклади, називаються депозитними.

Практично усі клієнтські рахунки є депозитними. Депозитним може бути будь-який відкритий клієнту у банку рахунок, на якому зберігаються його грошові кошти. За формою використання рахунків вони поділяються на: депозити (вклади) до запитання; термінові, або строкові, депозити; умовні депозити.

Вклади (депозити) до запитання розміщуються у банку на розрахунковому або поточному рахунку клієнта. Вони використовуються для здійснення поточних розрахунків власника рахунку з його партнерами. На вимогу клієнта кошти з поточного рахунку в будь-який час можуть вилучатися через видачу готівки, виконання платіжного доручення, сплату чеків або векселів. До вкладів до запитання прирівнюються внески з попереднім пові- домленням банку про намір зняти гроші з рахунку (за умови, що термін повідомлення не перевищує одного місяця).

Вклади до запитання є нестабільними, що обмежує можливість їх використання банком для позичкових та інвестиційних операцій. Тому власникам поточних рахунків сплачується низький депозитний процент або не сплачується зовсім. В умовах відсутності (як правило) плати за депозити до запитання банки намагаються залучити клієнтів і стимулювати приріст поточних внесків за рахунок надання їм додаткових послуг та підвищення якості обслуговування. Це, зокрема, кредитування з поточного рахунку, пільги вкладникам в одержанні кредиту, використання зручних для клієнта форм розрахунків: застосування кредитних карток, чеків, розрахунково-консультативне обслуговування тощо.

Для покриття операційних витрат, пов’язаних з веденням поточних рахунків, банк стягує з клієнта комісійну винагороду. Комісія може утримуватися з депозитного процента. Деякі банки не стягують комісії з безпроцентних рахунків за умови зберігання на них стабільного залишку не нижче встановленого рівня.

До депозитів до запитання можна віднести і кредитові залишки на контокорентних рахунках. На цьому рахунку відбиваються всі операції банку з клієнтами, тобто видача позичок і здійснення платежів за дорученням клієнта, а також надходження виручки від реалізації продукції та інших грошових переказів на користь клієнта і на погашення позичок. Інакше кажучи, контокорентний рахунок — активно-пасивний рахунок, що поєднує в собі ознаки поточного позичкового. Кредитове сальдо за контокорентним рахунком означає, що клієнт має у своєму розпорядженні власні кошти, дебетове — що у клієнта виникла заборгованість перед банком за позичками.

Формою залучення банком вкладів до запитання є також поточний рахунок з овердрафтом. За режимом функціонування цей рахунок подібний до контокорентного. Проте якщо останній відкривається надійним клієнтам, котрі активно кредитуються, то при овердрафті таке позичання допускається від випадку до випадку, тобто має нерегулярний характер. Для цього рахунку характерний кредитовий залишок. Особовий рахунок з овердрафтом може відкриватися юридичним і фізичним особам, а також громадянам тоді, як контокорентний рахунок використовується тільки у відносинах банку з юридичними особами. Отже, особовий рахунок з овердрафтом має ширшу сферу застосування.

Одним із видів депозитів до запитання є залишок коштів на кореспондентських рахунках, відкритих у даному банку іншими банками. Динаміка цих депозитів наведена в табл. 2.3.

Таблиця 2.3

ЗАЛУЧЕНІ КОШТИ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ НА МІЖБАНКІВСЬКОМУ РИНКУ УКРАЇНИ

Показник

Депозитні зобов’язання банків на кінець періоду, млн грн

1998 р.

1999 р.

2000 р.

Кошти комерційних банків

980

1002

1525

Коррахунки

754

666

757

Строкові депозити

226

336

818

 

Строкові вклади — це кошти, що розміщені у банку на певний строк і можуть бути знятими після закінчення цього терміну або після попереднього повідомлення банку за встановлений період (не менше одного місяця). Вилучення строкових вкладів відбувається переказуванням грошей на поточний рахунок або готівкою з каси банку. Строкові вклади є для банків кращим видом депозитів, оскільки вони стабільні і зручні в банківському плануванні. За ними сплачується високий депозитний процент, рівень якого диференціюється залежно від терміну, виду внеску, періоду повідомлення про вилучення, загальної динаміки ставок грошового ринку та інших умов.

Строкові вклади є джерелом одержання прибутків їх власниками. Вони оформляються угодою між вкладником і банком. Банки самостійно розробляють форму депозитної угоди. Вона укладається в двох примірниках, один з яких зберігається у клієнта, а другий — у банку. В угоді передбачається сума внеску, термін, протягом якого внесок зберігатиметься у банку, розмір депозитного процента, обов’язки та права вкладника і банку, відповідальність сторін за недотримання умов депозитної угоди. Деякі банки встановлюють мінімальний розмір строкового вкладу, величина якого залежить від орієнтації банку на відповідного вкладника (дрібного, середнього, великого).

У свою чергу, банк бере на себе зобов’язання своєчасно виконати всі умови угоди і відповідати за їх порушення, що виявляється у встановленні пені або штрафів за невчасну видачу коштів власникові депозитного рахунку або виплату процентів.

Спори, що виникають між банком і вкладником, вирішуються у судовому порядку. Строкові вклади не використовуються для здійснення поточних платежів. Якщо вкладник бажає змінити суму внеску (зменшити або збільшити), то він може розірвати депозитну угоду і переоформити свій строковий вклад на нових умовах. При достроковому вилученні коштів з термінового депозиту власник, як правило, позбавляється передбачених угодою процентів. У цьому разі проценти знижуються до рівня, передбаченого за вкладами до запитання.

Однією з форм строкових вкладів є сертифікати.

Сертифікати бувають депозитні та ощадні. Депозитні сертифікати надаються юридичним, а ощадні — фізичним особам. Сертифікати можна класифікувати і за іншими ознаками. За способом випуску вони поділяються на сертифікати, що випускаються одноразово і серіями, за способом оформлення — на іменні та на пред’явника, за терміном обертання — на термінові та до запитання, за умовами сплати процентів — на сертифікати з регулярною сплатою процентів після закінчення визначеного розрахункового періоду і з виплатою їх у день погашення сертифіката.

Депозитний сертифікат — це цінний папір, що може використовуватися його власником як платіжний засіб і обертатися на фондовому ринку. Сертифікати мають суттєву перевагу над строковими вкладами, оформленими депозитними договорами. Завдяки вторинному ринку цінних паперів сертифікат може бути достроково проданий власником іншій особі з одержанням деякого прибутку за час зберігання і без зміни при цьому обсягу ресурсів банку, тоді як дострокове вилучення власником строкового вкладу означає для нього втрату прибутку, а для банку — втрату частини ресурсів.

Комерційні банки можуть залучати вільні кошти юридичних і фізичних осіб за допомогою банківського векселя. Банківський вексель має депозитну природу, і цим він схожий на сертифікат. Проте на відміну від сертифіката банківський вексель може бути використаний його власником як платіжний засіб за товари та послуги, причому новий власник векселя може передавати його третій особі шляхом індосаменту.

Щоб придбати банківський вексель, покупець має переказати гроші на рахунок банку-продавця, після чого останній виписує бланк банківського векселя на ім’я покупця і позначає дату зарахування грошей. Погашення банківських векселів відбувається через їх викуп після закінчення терміну обертання або ж через достроковий викуп векселів. У банківських векселях указується величина прибутку у вигляді процента до номіналу, який одержує власник векселя. Це означає, що продаються векселі за номіналом, а викуповуються банком за ціною продажу.

Приклад . Банк випустив векселі на суму 30 тис. грн терміном до 90 днів зі сплатою 12% річних. Отже, купуючи такі векселі, клієнти сплатять банку 30 тис. грн, а продаючи їх банку після закінчення 90-денного терміну, одержать від банку 30,9 тис. грн (30 х 1 2 х 90 / 360 х 100 + 30).

В Україні банківські векселі зараз не застосовуються.

Ощадні вклади слугують власникам для накопичення грошових заощаджень. Власнику ощадного вкладу видається іменне посвідчення про внесок у формі ощадної книжки, в якій відбиваються всі операції на рахунку. Зняття грошей з ощадного рахунку здійснюється за попереднім повідомленням власника внеску. Період завчасного попередження може бути визначений законом (як засіб державного регулювання) або встановлюватися за договором між банком і власником рахунку. Отже, ощадні вклади передбачають тривале існування на рахунках стабільних залишків коштів, що використовуються в активних банківських операціях. За ощадними вкладами банки нараховують проценти.

Конкуренція на ринку позичкових капіталів змушує комерційні банки шукати нові форми і способи залучення депозитів. Значного поширення в банківській практиці набув депозит, що відкривається клієнтові при оформленні ним поточного рахунку. Депозит має обов’язковий характер, а його величина і термін вкладення коштів на рахунок визначаються банком. Якщо клієнт не виконує умов даного депозиту, банк може припинити його обслуговування. За своїм характером цей депозит можна віднести до умовного, оскільки вилучення коштів з нього можливе лише у разі закриття клієнтом поточного рахунку. Він вважається без- строковим, що дає змогу банку використовувати його як довгостроковий кредитний ресурс. За аналогією з вкладами до запитання за даним депозитом нараховуються мінімальні проценти або вони зовсім не нараховуються, якщо банк не бере з клієнта плати за ведення операцій на поточному рахунку.

Банки часто надають цьому депозиту характер заставного, тобто передбачають право вкладника на одержання кредиту в сумі депозиту без додаткового забезпечення, отже, вклад у цьому разі є гарантією повернення позички.

Для клієнта депозит на термін обслуговування є певною мірою примусовим, тому такі депозити можуть залучати тільки ті банки, що пропонують своїм вкладникам додаткові банківські послуги або зручне і пільгове розрахунково-касове обслуговування. Інакше банк не тільки втратить можливість залучати додаткову клієнтуру, а й може позбутися вже існуючої.

Комерційні банки використовують і такий метод залучення вкладів, як установлення залежності між кредитуванням клієнта і накопиченням на його депозитному рахунку. У цьому разі між банком і клієнтом підписується договір, відповідно до якого банк бере на себе зобов’язання надати клієнту кредит за умови накопичення і зберігання останнім протягом установленого терміну визначеної суми коштів. Формування коштів на депозитному рахунку може відбуватися по-різному: або виходячи з можливостей клієнта, або на основі планових регулярних вкладів. Вигода клієнта при такому депозиті полягає в тому, що він має можливість безперешкодно одержати в банку кредит, причому чим меншим буде розрив між сумою депозиту і сумою кредиту, тим меншим буде встановлений процент за позичкою. У банку при такому кредитуванні значно меншим буде ризик неповернення позички, оскільки він має право спрямовувати на погашення кредиту кошти, що зберігаються на депозитному рахунку.

Приклад. Банк установив ставку за кредитом на рівні 15%, за депозитом — 10% річних. До нього звернулися за позичкою два клієнти. Сума кредитної заявки на рік в обох клієнтів однакова — 800 тис. грн, а залишки коштів на депозитному рахунку різні: в одного клієнта 600 тис. грн, в іншого — 700 тис. грн. Розрив між кредитом і депозитом відповідно 200 і 100. Виходячи з цих умов перший клієнт сплатить банку за користування кредитом 30 тис. грн (15% від 200), а другий — 15 тис. грн (15% від 100).

Проте успіх такого методу залучення вкладів клієнтів багато в чому залежить від гнучкої процентної політики банку щодо кредитів. Якщо клієнт виявить, що за свій вклад у банку він одержує набагато менше, ніж сплачує банку за кредит (з урахуванням витрат на розрахункове обслуговування), він відмовиться від такої угоди, що для банку стане втратою як потенційних, так і наявних клієнтів.

У роботі комерційних банків щодо залучення вкладів (депозитів) важливу роль відіграє процентна політика, оскільки одержання прибутків від вкладених коштів є для клієнтів суттєвим стимулом з активізації внесків. Розмір депозитного процента встановлює комерційний банк самостійно, виходячи з облікової ставки НБУ, стану грошового ринку і власної депозитної політики.

Рівень прибутків за різноманітними видами депозитних рахунків різний. Найнижчі проценти комерційні банки сплачують за рахунками до запитання, оскільки вони характеризуються нестабільністю залишків. За такими рахунками, відкритими юридичним особам, проценти взагалі не можуть нараховуватися. У цьому разі з клієнтів, як правило, не стягується плата за розрахунково-касове обслуговування. Відсутність прибутків або незначна їх сума стимулюють власників рахунків до запитання скорочувати до мінімуму залишки коштів на них і вкладати їх у прибутковіші операції (термінові депозити, цінні папери тощо), що для банків не вигідно. Тому деякі з них намагаються заохочувати клієнтів підтримувати стабільні залишки на рахунках до запитання. Це досягається через установлення підвищених процентів або виплати клієнтам премій за значні залишки коштів.

Хоча за рахунками до запитання, відкритими для фізичних осіб, проценти нараховуються в обов’язковому порядку, прибуток за ними набагато нижчий, ніж за терміновими депозитами.

При встановленні розміру процентної ставки за терміновими депозитами визначальним чинником є термін, на який розміщені кошти. Чим триваліший термін, тим вищі процентні ставки. Процентна ставка за терміновим депозитом може залежати і від частоти виплати прибутку: чим рідше здійснюються виплати, тим вищий рівень процентної ставки.

Банки можуть заінтересувати вкладників нарахуванням й сплатою простих і складних процентів. Прості проценти є традиційним видом обчислення прибутку за вкладами. Відповідно до встановленої періодичності відбувається нарахування і виплата прибутку за вкладом.

Приклад . Депозит на суму 500 тис. грн розміщений у банку терміном до одного року зі сплатою доходу щомісяця з розрахунку 15% річних. У цьому разі місячний дохід за простими процентами дорівнюватиме 6,25 тис. грн (500 х 15 / 12 х 100).

Дохід за складними процентами (нарахування процента за процент) визначається так. Після закінчення розрахункового періоду на суму вкладу нараховується процент і отримана величина приєднується до суми вкладу; у наступному розрахунковому періоді процентна ставка застосовується до нової, вже збільшеної суми. Складні проценти доцільно використовувати в тому разі, коли виплата доходу здійснюється після закінчення терміну дії вкладу.

Приклад . Депозит на суму 500 тис. грн розміщений на строк до одного року зі сплатою доходу по закінченні строку дії договору виходячи з 15% річних. Нарахування процентів відбувається щомісячно. У цьому разі дохід, при обчисленні його за складними процентами, становитиме: за перший місяць — 6,25 тис. грн, за другий — 6,33 (506,25 х 15 / 12 х 100), за третій — 6,41, за четвертий — 6,49 і так далі до 12 місяців із щомісячним приростом на суму 0,08 тис. грн. За рік дохід за складними процентами становитиме 80,28 тис. грн (6,25 х 12 + 0,08 х 3 х 0,08 + … + 11 х 0,08, або 6,25 х 12+11 х 12/2 х 0,08, або 6,25 х 12 + 66 х 0,08 = 80,28).

Одним із способів стимулювання вкладів є застосування процентної ставки, що прогресивно зростає залежно від часу фактичного перебування коштів на рахунку.

Приклад. Вклад сумою 500 тис. грн прийнятий на строк три місяці під 12% річних. Якщо гроші не зніматимуться з рахунку протягом шести місяців, дохід становитиме 15% річних, протягом дев’яти місяців — 18% річних і одного року — 21% річних. Сплата процентів відбувається щомісячно. У цьому разі дохід вкладника буде щомісячно дорівнювати: у першому випадку 15 тис. грн (500 х 12 х 3 / 12 х 100); у другому — 18,75 тис. грн (500 х 15 х 3 / 12 х 100), у третьому — 22,5 тис. грн (500 х 18 х 3 / 12 х 100), у четвертому — 26,25 тис. грн (500 х 21 х 3 / / 12 х 100).

З метою компенсації інфляційних витрат комерційні банки можуть пропонувати вкладнику виплату процентів наперед. Якщо депозитна угода буде розірвана достроково, виплачені проценти банк утримає із суми вкладу.

Важливе значення для стимулювання вкладів має гарантування банком цілості переданих йому коштів. Цього можна досягти страхуванням депозитів. В Україні поки що система страхування депозитів не створена, але діє механізм, котрий певною мірою регулює основні моменти цієї проблеми. Зокрема, за рахунок внесків банків створено республіканський фонд гарантування вкладів фізичних осіб. Основним інвестором цього фонду є НБУ, який сформував половину його коштів.